Пронько Михайло Григорович

Визначення і загальна характеристика

ПРОНЬКО́ Михайло Григорович (10. 01. 1922, м. Новомосковськ Катеринославської губ., нині Дні­пропетровської обл. — 26. 02. 2006, Луцьк) — письмен­ник. Член НСПУ (1980). Премія імені А. Кримського (2003). Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. Закінчив Новомосковське педагогічне училище (1939). Пере­бував на військовій службі (1940—60); від 1960 — на культосвітній роботі на Волині, працював у будівельному управлін­ні № 78 Луцька, начальником водно-рятувальної станції на р. Стир, у ДТСААФ. Очолював обласне літературне обʼ­єд­на­н­ня «Гранослов». Автор збірок поезій «Пере­весло» (1969), «Від­лу­н­ня громів» (1975), «Щедрий день» (1982), «Жит­тєцвіт» (1989; усі — Львів), «Чересло» (Лц., 2001); повісті «Яшко з Решетняків» (Л., 1983); книг для дітей «Де ночує грім» (К., 1974), «Іринка і жаринка» (1995), «Андрійкова мандрівка» (1977), «Як Василько в Африку літав» (1998), «Орден Слави» (1999), «Смішинки для дитинки» (2001), «Похвалявся сірничок» (2002); спогадів «Дорогами війни» (2000), «Дороги крізь вогонь і смерть» (2002); збірки гумору «Номенклатурні горобці» (2002; усі — Луцьк). Основні теми й мотиви творів — сувора правда війни, від­вага й мужність фронтових по­братимів, краса природи і людських почут­тів. Оповіда­н­ня, казки, вірші для дітей ненавʼязливо по­вчальні, образні, з легким гумором.

Літ.: Гей В. Щедрі зерна його долі: М. Проньку — 80 // Волинь. 2002, 10 січ.; Михайло Пронько // Уроки рідного слова. Письмен­ники Волині — дітям. Лц., 2003; Михайло Пронько: [Некролог] // Літературна Україна. 2006, 30 берез.; Щедрі зерна його долі: Персон. бібліогр. покажч. до 100-річчя від дня народж. М. Пронька. Лц., 2022.

В. С. Гей

Завантажити статтю