Паротит епідемічнний

ПАРОТИ́Т ЕПІДЕМІ́ЧНИЙ  — гостра вірусна хвороба з переважним ураженням слинних залоз, рідше — підшлункової залози, яєчок і яєчників. Інші назви: свинка, завушниця. Захворювання відоме здавна, описане Гіппократом у 5 ст. до н. е. У наступні століття лікарі неодноразово доводили його контагіозність і схильність до епідемічного поширення, а також можливість розвитку орхіту. Однак лише 1934 американські вчені Е.-В. Гудпасчер і К. Джонсон виділили вірус від мавп, увівши їм у протоки слинних залоз слину хворої людини. Вони ж 1966 створили живу вакцину для профілактики хвороби. Збудник належить до родини Paramyxoviridae, підродини Paramixovirinae, роду Rubulavirus, містить РНК. Джерело інфекції — хвора людина, частіше особи зі стертим і безсимптомним перебігом П. е. Хворий заразний в останні 2 дні інкубаційного періоду й наступні 9 днів захворювання. Механізм передачі збудника крапельний, можливе зараження також через контаміновані речі. Переважно хворіють діти. Для захворюваності властиві зимово-весняна сезонність та її підвищення кожні 3–5 р. Діти в перший рік життя, як правило, не хворіють, бо мають пасивний імунітет від матері, який посилюється при грудному вигодовуванні. Після перенесеної хвороби формується стійкий імунітет. Вхідними воротами для вірусу і місцем первинної реплікації є слизові оболонки порожнини рота, глотки й носа. Після реплікації в місцевому епітелії вірус з кров’ю і лімфою заноситься в слинні залози, де відбувається його друга реплікація. Далі розноситься з кров’ю по всьому організму й може спричинити запалення різних органів. Водночас формується імунітет і за сприятливих умов у найближчі 2 тижні настає одужання. Інкубаційний період триває від 3-х до 30-ти діб, найчастіше 2–3 тижні. До типових форм П. е. належать залозиста (запалення слинних залоз, орхіт, аднексит, панкреатит), нервова (менінгіт, енцефаліт) і комбінована (поєднання ураження залоз і нервової системи). Здебільшого клінічну картину характеризують підвищення температури тіла від 37,1 до 40 оС, яке триває до 1-го тижня, загальна слабкість та ураження слинних залоз, як правило, привушних, рідше — підщелепних та під’язикових. Вони збільшені та болісні при пальпації. Ураження може бути одно- і двобічне. Діагностичне значення мають почервоніння і набряк слизової оболонки довкола отвору стенонової протоки (симптом Мурсона), що з’єднує привушну залозу з ротовою порожниною. У зв’язку з припуханням привушних залоз обличчя набуває грушоподібної форми. Через нестачу слини хворі скаржаться на сухість у ротовій порожнині, нерідко приєднується стоматит. У 25–50 % хворих хлопчиків і чоловіків може розвинутися орхіт (запалення одного або обох яєчок), у молодих жінок і дівчат у період статевого дозрівання — оофорит (запалення яєчника), що іноді призводять до безпліддя. У половини хворих уражається підшлункова залоза з відповідними клінічними проявами протягом 1–2-х тижнів. З уражень нервової системи найчастіше буває серозний менінгіт, рідше — менінгоенцефаліт, неврити черепних нервів, полірадикулоневрит. Захворювання у дорослих загалом перебігає тяжче, ніж у дітей. Для специфічної діагностики використовують серологічні методи — реакцію зв’язування комплементу, реакцію гальмування гемаглютинації та імуноферментний аналіз. Останній дає змогу виявити в крові специфічні антитіла класу IgM і низький вміст антитіл IgG, що доводить наявність гострої паротитної інфекції. Для виявлення самого вірусу паротиту застосовують полімеразну ланцюгову реакцію. Хворі з легким і середньо-тяжким перебігом П. е. можуть лікуватися в домашніх умовах. Шпиталізації підлягають хворі з закритих дитячих закладів, гуртожитків, військових частин (з епідеміологічних міркувань) і за наявності тяжкого перебігу інфекції та менінгіту, енцефаліту, орхіту, оофориту, панкреатиту. Рекомендовано дотримуватися ліжкового режиму, гігієни порожнини рота, за потреби використовувати анальгетики, сухе тепло місцево в проєкції уражених залоз, при менінгоенцефаліті — глюкокортикоїди, орхіті — носіння суспензорію, панкреатиті — щадну дієту, інгібітори протеолізу, спазмолітики тощо. Специфічне лікування відсутнє. Для профілактики можливого приєднання бактерійних ускладнень та за їхньої появи призначають антибіотики. Особи, які перехворіли, підлягають диспансерному спостереженню протягом 2-х р. До загальних профілактичних заходів належать раннє виявлення хворих та ізоляція на 9 днів, оголошення у дитячому закладі карантину на 21 день. Контактних дітей, які не хворіли на П. е., ізолюють від колективу від 11-го по 21-й день після контакту з хворою людиною. Для щеплення дітям у віці 12 місяців уводять живу паротитну вакцину, ревакцинацію проводять у 6 р.

Завантажити статтю