Паротит епідемічнний

ПАРОТИ́Т ЕПІДЕМІ́ЧНИЙ — гостра вірусна хвороба з пере­важним ураже­н­ням слин­них залоз, рідше — під­шлункової залози, яєчок і яєчників. Інші назви: свинка, завушниця. Захворюва­н­ня ві­доме здавна, описане Гіп­пократом у 5 ст. до н. е. У на­ступні столі­т­тя лікарі неодноразово доводили його контагіозність і схильність до епідемічного пошире­н­ня, а також можливість роз­витку орхіту. Однак лише 1934 американські вчені Е.-В. Гудпасчер і К. Джонсон виділили вірус від мавп, увівши їм у протоки слин­них залоз слину хворої людини. Вони ж 1966 створили живу вакцину для профілактики хвороби. Збудник належить до родини Paramyxoviridae, під­родини Paramixovirinae, роду Rubulavirus, містить РНК. Джерело інфекції — хвора людина, частіше особи зі стертим і без­симптомним пере­бігом П. е. Хворий заразний в остан­ні 2 дні інкубаційного періоду й на­ступні 9 днів захворюва­н­ня. Механізм пере­дачі збудника крапельний, можливе зараже­н­ня також через контаміновані речі. Пере­важно хворіють діти. Для захворюваності властиві зимово-весняна сезон­ність та її під­вище­н­ня кожні 3—5 р. Діти в перший рік життя, як правило, не хворіють, бо мають пасивний імунітет від матері, який посилюється при грудному вигодовуван­ні. Після пере­несеної хвороби формується стійкий імунітет. Вхідними воротами для вірусу і місцем первин­ної реплікації є слизові оболонки порожнини рота, глотки й носа. Після реплікації в місцевому епітелії вірус з кровʼю і лімфою заноситься в слин­ні залози, де від­бувається його друга реплікація. Далі роз­носиться з кровʼю по всьому організму й може спричинити запале­н­ня різних органів. Водночас формується імунітет і за сприятливих умов у най­ближчі 2 тижні на­стає одужа­н­ня. Інкубаційний період триває від 3-х до 30-ти діб, найчастіше 2—3 тижні. До типових форм П. е. належать залозиста (запале­н­ня слин­них залоз, орхіт, аднексит, панкреатит), нервова (менінгіт, енцефаліт) і комбінована (по­єд­на­н­ня ураже­н­ня залоз і нервової системи). Здебільшого клінічну картину характеризують під­вище­н­ня температури тіла від 37,1 до 40 оС, яке триває до 1-го тижня, загальна слабкість та ураже­н­ня слин­них залоз, як правило, привушних, рідше — під­щелепних та під­ʼ­язикових. Вони збільшені та болісні при пальпації. Ураже­н­ня може бути одно- і двобічне. Діагностичне значе­н­ня мають почервоні­н­ня і набряк слизової оболонки довкола отвору стенонової протоки (симптом Мурсона), що зʼ­єд­нує привушну залозу з ротовою порожниною. У звʼязку з припуха­н­ням привушних залоз облич­чя набуває грушоподібної форми. Через не­стачу слини хворі скаржаться на сухість у ротовій порожнині, нерідко при­єд­нується стоматит. У 25—50 % хворих хлопчиків і чоловіків може роз­винутися орхіт (запале­н­ня одного або обох яєчок), у молодих жінок і дівчат у період статевого до­зріва­н­ня — оофорит (запале­н­ня яєчника), що іноді призводять до без­плі­д­дя. У половини хворих уражається під­шлункова залоза з від­повід­ними клінічними проявами протягом 1—2-х тижнів. З уражень нервової системи найчастіше буває серозний менінгіт, рідше — менінгоенцефаліт, неврити черепних нервів, полірадикулоневрит. Захворюва­н­ня у дорослих загалом пере­бігає тяжче, ніж у дітей. Для специфічної діагностики використовують серологічні методи — реакцію звʼязува­н­ня комплементу, реакцію гальмува­н­ня гемаглютинації та імуноферментний аналіз. Остан­ній дає змогу виявити в крові специфічні антитіла класу IgM і низький вміст антитіл IgG, що доводить наявність го­строї паротитної інфекції. Для виявле­н­ня самого вірусу паротиту за­стосовують полімеразну ланцюгову реакцію. Хворі з легким і середньо-тяжким пере­бігом П. е. можуть лікуватися в домашніх умовах. Шпиталізації під­лягають хворі з закритих дитячих закладів, гуртожитків, військових частин (з епідеміологічних міркувань) і за наявності тяжкого пере­бігу інфекції та менінгіту, енцефаліту, орхіту, оофориту, панкреатиту. Рекомендовано дотримуватися ліжкового режиму, гігієни порожнини рота, за потреби використовувати анальгетики, сухе тепло місцево в проєкції уражених залоз, при менінгоенцефаліті — глюкокортикоїди, орхіті — носі­н­ня суспензорію, панкреатиті — щадну дієту, інгібітори протеолізу, спазмолітики тощо. Специфічне лікува­н­ня від­сутнє. Для профілактики можливого при­єд­на­н­ня бактерійних ускладнень та за їхньої появи при­значають антибіо­тики. Особи, які пере­хворіли, під­лягають диспансерному спо­стережен­ню протягом 2-х р. До загальних профілактичних заходів належать раннє виявле­н­ня хворих та ізоляція на 9 днів, оголоше­н­ня у дитячому закладі карантину на 21 день. Контактних дітей, які не хворіли на П. е., ізолюють від колективу від 11-го по 21-й день після контакту з хворою людиною. Для щепле­н­ня дітям у віці 12 місяців уводять живу паротитну вакцину, ревакцинацію проводять у 6 р.

Завантажити статтю