Хмара Степан Ількович

ХМА́РА Степан Ількович (12. 10. 1937, с. Бобʼятин, нині Червоно­градського р-ну Львівської обл. — 21. 02. 2024, Київ) — правозахисник, один із лідерів антикомуністичного руху опору 1970—80-х років, політичний діяч. Герой України (2006). Народний депутат України (1990—94, 1994—98, 2002—06). Ордени Свободи (2008) та князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2007). Закінчив Львівський медичний ін­ститут (1964). Працював стоматологом на Львівщині. Роз­по­всюджував самвидав, пере­клав українською мовою працю А. Сахарова «Роз­думи про мир, інтелектуальну свободу і про­грес». Після арешту редактора нелегального часопису «Український вісник» В. Чорновола разом із О. Шевченком і В. Шевченком взяв участь у під­готовці на­ступних чисел, роз­містив там свої антиімперські та антикомуністичні праці «Етноцид українців в СРСР» (високо оцінена Р. Конквестом), «Генеральний погром», «Голос із пекла» (під псевдо Максим Сагайдак). Його роботи поширено на Заході на радіо «Свобода» і «Голос Америки» та пере­кладено європейськими мовами. 1975 Х. був затриманий, в його оселі проведено обшук, однак за від­сутністю доказів справу закрили. 31 березня 1980 заарештований, за звинуваче­н­нями у антирадянській агітації і пропаганді засуджений до 7-ми р. таборів суворого режиму та 5-ти р. засла­н­ня із конфіскацією майна. Покара­н­ня від­бував на Уралі (колонії «Пермь-35» та «Пермь-36», РФ), де від­мовився писати покаян­ну заяву, продовжував боротьбу проти порушень прав людини, неодноразово оголошував голодува­н­ня. У карцерах і приміще­н­нях камерного типу загалом провів 302 доби. 1987 звільнений. По дорозі додому в Москві зу­стрічався з радянськими дисидентами, зокрема А. Сахаровим та О. Бон­нер. 1988 став членом виконкому Української Гельсинської спілки і членом Українського комітету захисту політвʼязнів. У травні—жовтні 1989 як член Комітету захисту УГКЦ взяв участь в організації у Москві голодува­н­ня з вимогою легалізувати її. У квітні 1990 разом із Л. Лукʼяненком і М. Горинем створив Українську республіканську партію (обраний за­ступником її голови), 1992 заснував і очолив Українську консе­рвативну республіканську партію (УКРП). У жовтні 1990 оголосив голодівку, під­тримавши Революцію на граніті. У листопаді того ж року заарештований як активіст-бунтар за сутичку з міліцією у під­земному пере­ході на Хрещатику в Києві, пере­бував у вʼязниці до квітня 1991. Акція на його захист отримала назву «Справа Хмари» і су­проводжувалася вимогами «Хмарі — волю!» по всій Україні. У ВР України 1-го склика­н­ня — член Комісії з питань державного суверенітету, між­республіканських і між­національних від­носин; 2-го склика­н­ня — член Комітету з питань оборони і державної без­пеки; 3-го склика­н­ня — голова під­комітету з питань законодавства про статус народного депутата України Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України, член Тимчасової слідчої комісії з роз­слідува­н­ня об­ставин організації касетного скандалу та його впливу на стан національної без­пеки України. 2001 УКРП саморозпустилася, її члени пере­йшли до Всеукраїнського обʼ­єд­на­н­ня «Батьківщина», Х. став за­ступником голови «Батьківщини» Ю. Тимошенко. Активний учасник Помаранчевої революції і Революції гідності. Автор праць «За справедливу Україну» (1999), «Дорогою до мрії: Ви­брані праці» (т. 1—2, 2005), «Битва за Україну, або По­двійне облич­чя “Леді Ю”» (2006; усі — Київ). Навесні та влітку 2023 брав участь у судових процесах над беркутівцями, які роз­стрілювали мирний Май­дан.

Завантажити статтю