Хмара Степан Ількович
ХМА́РА Степан Ількович (12. 10. 1937, с. Боб’ятин, нині Червоноградського р-ну Львівської обл. — 21. 02. 2024, Київ) — правозахисник, один із лідерів антикомуністичного руху опору 1970–80-х років, політичний діяч. Герой України (2006). Народний депутат України (1990–94, 1994–98, 2002–06). Ордени Свободи (2008) та князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2007). Закінчив Львівський медичний інститут (1964). Працював стоматологом на Львівщині. Розповсюджував самвидав, переклав українською мовою працю А. Сахарова «Роздуми про мир, інтелектуальну свободу і прогрес». Після арешту редактора нелегального часопису «Український вісник» В. Чорновола разом із О. Шевченком і В. Шевченком взяв участь у підготовці наступних чисел, розмістив там свої антиімперські та антикомуністичні праці «Етноцид українців в СРСР» (високо оцінена Р. Конквестом), «Генеральний погром», «Голос із пекла» (під псевдо Максим Сагайдак). Його роботи поширено на Заході на радіо «Свобода» і «Голос Америки» та перекладено європейськими мовами. 1975 Х. був затриманий, в його оселі проведено обшук, однак за відсутністю доказів справу закрили. 31 березня 1980 заарештований, за звинуваченнями у антирадянській агітації і пропаганді засуджений до 7-ми р. таборів суворого режиму та 5-ти р. заслання із конфіскацією майна. Покарання відбував на Уралі (колонії «Пермь-35» та «Пермь-36», РФ), де відмовився писати покаянну заяву, продовжував боротьбу проти порушень прав людини, неодноразово оголошував голодування. У карцерах і приміщеннях камерного типу загалом провів 302 доби. 1987 звільнений. По дорозі додому в Москві зустрічався з радянськими дисидентами, зокрема А. Сахаровим та О. Боннер. 1988 став членом виконкому Української Гельсинської спілки і членом Українського комітету захисту політв’язнів. У травні–жовтні 1989 як член Комітету захисту УГКЦ взяв участь в організації у Москві голодування з вимогою легалізувати її. У квітні 1990 разом із Л. Лук’яненком і М. Горинем створив Українську республіканську партію (обраний заступником її голови), 1992 заснував і очолив Українську консервативну республіканську партію (УКРП). У жовтні 1990 оголосив голодівку, підтримавши Революцію на граніті. У листопаді того ж року заарештований як активіст-бунтар за сутичку з міліцією у підземному переході на Хрещатику в Києві, перебував у в’язниці до квітня 1991. Акція на його захист отримала назву «Справа Хмари» і супроводжувалася вимогами «Хмарі — волю!» по всій Україні. У ВР України 1-го скликання — член Комісії з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин; 2-го скликання — член Комітету з питань оборони і державної безпеки; 3-го скликання — голова підкомітету з питань законодавства про статус народного депутата України Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України, член Тимчасової слідчої комісії з розслідування обставин організації касетного скандалу та його впливу на стан національної безпеки України. 2001 УКРП саморозпустилася, її члени перейшли до Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина», Х. став заступником голови «Батьківщини» Ю. Тимошенко. Активний учасник Помаранчевої революції і Революції гідності. Автор праць «За справедливу Україну» (1999), «Дорогою до мрії: Вибрані праці» (т. 1–2, 2005), «Битва за Україну, або Подвійне обличчя “Леді Ю”» (2006; усі — Київ). Навесні та влітку 2023 брав участь у судових процесах над беркутівцями, які розстрілювали мирний Майдан.
Рекомендована література
- Степовичка Л. Rara avis, «біла ворона», рідкісний птах: Степан Хмара — політик і людина: Роман-есе. Дн., 2000.
Завантажити статтю
Людина 
