Горинь Михайло Миколайович

Визначення і загальна характеристика

ГО́РИНЬ Михайло Микола­йович (17. 06. 1930, с. Кнісело, нині Жидачів. р-ну Львів. обл. — 13. 01. 2013, Львів) — громадський і політичний діяч, правозахисник. Брат Богдана і Миколи, чоловік Ольги, батько Оксани Горинів. Народний депутат України (1990–94). Ордени «За заслуги» 3-го (1998), 2-го (2005) ступ.; князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2000); «За мужність» 1-го ступеня (2006). Закін. Львівський університет (1954). Працював на пед. роботі. Від 1961 — психолог наук.-практ. лаб. психології і фізіології праці на Львів. заводі автонавантажувачів. Один із організаторів Клубу творчої молоді «Пролісок» у Львові (1963). Налагодив роз­по­всюдже­н­ня політ. літ-ри, яку видавали за кордоном, виготовле­н­ня самвидаву. 1965 заарешт. з політ. мотивів, 1966 засудж. до 6 р. таборів суворого режиму. Покара­н­ня від­бував у Мордовії (РФ), де 1967 за «пропаганду» та пошире­н­ня самвидаву серед вʼязнів засудж. до 3 р. тюрем. увʼязне­н­ня у Володимир. централі. Після звільне­н­ня 1971 працював бурильником, муляром, сторожем, кочегаром тощо. На­прикінці 1970-х рр. нелегально видавав «Бюлетень» Укр. Гельсін. групи, членом якої був оголошений 1982, опікувався сімʼями політвʼязнів. 1982 знову засудж. як «особливо небезпечний держ. злочинець» до 10 р. по­збавле­н­ня волі у таборах і до 5 р. засла­н­ня. Звільн. 1987 у звʼязку з різким погірше­н­ням стану здоровʼя. Актив. учасник від­новле­н­ня ж. «Український вісник» (1987). Один із фундаторів Між­нац. комітету захисту політвʼязнів, Ко­ординац. комітету нац.-демократ. Рухів народів СРСР, Укр. Гельсін. спілки, НРУ, УРП. Від 1989 — голова секретаріату НРУ. Один із ініціаторів створе­н­ня живого ланцюга Львів–Київ у День Соборності України (22 січня 1990). У жовтні 1990 обраний головою Політради і 1-м за­ступник голови НРУ; у лютому 1992 — спів­голова НРУ (в цьому ж році ві­ді­йшов від керівництва НРУ); 1992–95 — голова УРП. У ВР України 1-го склика­н­ня — Голова під­комісії звʼязків з українцями, що проживають за межами України Комісії з питань держ. суверенітету між­респ. і між­нар. від­носин. У грудні 1992 Г. обрано головою Кон­гресу нац.-демократ. сил, 1995 — почес. головою УРП, чл. проводу УРП. Від 1997 — чл. Центр. проводу Респ. християн. партії, був головою її ред. комісії. 1999– 2006 — голова Укр. Всесвіт. Ко­ординац. Ради.

Тв.: Від­гук на ста­т­тю М. Ільницького в журналі «Київ». Вісті з Кучинського особливого // Укр. вісник. 1987. № 7; Список українських політвʼязнів за станом на 25 вересня // Там само. 1987. № 8; Рейд до табору смерті // Там само. 1988. № 13 (спів­автор); Запалити свічу у пітьмі: Міфи, реальності і наші зав­да­н­ня. К., 1994; Чечня — мірило морального здоровʼя Західної демократії // Само­стійна Україна. 1995, 11–17 січ.; Но­стальгія за імперією // Укр. форум. 1999, 16 груд.; Національна без­пека та стратегія і взаємодія українських сил у світі // Там само. 1999, 15 черв.; Листи з-за ґрат. Х., 2005.

Літ.: Касьянов Г. Не­згодні: Українська інтелігенція в русі опору 1960– 1980-х років. К., 1995; Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні. К., 1998; Українська Громадська Група сприя­н­ня виконан­ню Гельсінських угод (док. і мат.): В 4 т. Т. 1. Х., 2001.

В. В. Овсієнко

Завантажити статтю