СТЕРНЮ́К Володимир (12. 02. 1907, с. Пустомити, нині місто Львівського р-ну Львівської обл. — 29. 09. 1997, Львів) — церковний діяч УГКЦ. Від 1921 на­вчався у Бельгії під опікою отців редемптористів: закінчив гімназію в м. Есхен, 1927 вступив до новіціяту Чину найсвятішого ізбавителя в м. Сант Тронд, водночас на­вчався в університетах у Боплато та Левені. 1931 у м. Левен рукопокладений на священ­ника єпис­копом В. Ладикою. Від 1932 за­ймався місіонерською діяльністю на Волині, Тернопільщині та Станіславівщині. Зі встановле­н­ням радянської влади та початком пере­слідувань УГКЦ від­мовився пере­ходити у православʼя, працював у бібліотеці Львівського університету. В червні 1947 заарештований, за звинуваче­н­ням у звʼязках із націоналістичним під­пі­л­лям засуджений до 5-ти р. увʼязне­н­ня. Покара­н­ня від­бував у таборі в Архангельській обл. (РФ). 1952 звільнений, повернувся до Львова. Працював на різних роботах, водночас продовжував під­пільно проводити богослужі­н­ня. 1964 владикою В. Величковським висвячений на єпис­копа Пере­миського. 1972 очолив УГКЦ в Україні як місцеблюститель митрополичого престолу. 1989 скликав Синод усіх єпис­копів Галицької митрополії. Брав участь у пере­говорах із РПЦ і Ватиканом у справі поверне­н­ня церков, монастирів та ін. ін­ституцій, конфіскованих 1946 в УГКЦ. Після поверне­н­ня 1991 патріарха М.-І. Любачівського в Україну склав повноваже­н­ня місцеблюстителя Глави УГКЦ. У Пустомитах і Львові встановлено меморіальні дошки С.