Соловей Дмитро Федорович
СОЛОВЕ́Й Дмитро Федорович (псевд. і крипт.: Сріблянський М., Пуціменко Д., Д. Ф. П., Д. С. та ін.; 23. 10(04. 11). 1888, м-ко Срібне Прилуцького пов. Полтавської губ., нині с-ще Прилуцького р-ну Чернігівської обл. — 09. 07. 1966, м. Сент-Пол, шт. Міннесота, США) — економіст, історик. Батько О. Соловей. Від 1898 мешкав у старшого брата у м. Владивосток (Росія), де навчався у гімназії. 1904 повернувся в Україну. 1909 закінчив Сумську гімназію і вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. 1914 заарештований за участь у підготовці демонстрації проти заборони святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка, після слідства висланий до Полтави. Співзасновник молодіжної організації «Юнацька спілка». 1915 мобілізований до російської армії. У квітні 1917 солдатською громадою обраний делегатом Всеукраїнського національного конгресу в Києві. Від початку 1918 працював інструктором культурно-освітніх справ при Полтавській спілці споживчих товариств, редагував часопис «Полтавський кооператор». Член (1919–25), голова термінологічної секції (1922–25) Полтавського наукового товариства. У жовтні 1920 заарештований за звинуваченням у приналежності до націоналістичного підпілля. У березні 1921 звільнений, був співробітником редакції газети «Вісті» (Харків), одним із ініціаторів видання і редактором кооперативного журналу для молоді «Молода громада» (Полтава, 1922). Від 1923 — завідувач відділу економічної статистики Статистичного бюро Полтавського губвиконкому; також викладав економічну географію у Полтавському кооперативному технікумі; 1925–33 — завідувач підвідділу статистики спеціальних галузей торгівлі Центрального статистичного управління УСРР; водночас 1926–29 — аспірант Науково-дослідної кафедри історії української культури, де під керівництвом Д. Багалія захистив дисертацію «Динамічні показники внутрішньої торгівлі на Лівобережній Україні наприкінці ХVIII ст.»; 1929–34 — науковий співробітник НДІ історії української культури (усі — Харків). Від 1933 — завідувач статистичного відділу Української промислової кооперації спочатку у Харкові, згодом — у Києві. 1936 звільнений, учителював у Харкові. Під час німецької окупації видав для українських шкіл «Буквар» і «Молитовник», входив до складу президії місцевої філії товариства «Просвіта». Один із організаторів і вчений секретар Харківського наукового товариства (1942). Від 1943 — співробітник Ревізійного союзу українських кооперативів у Львові, також читав курси теорії кооперації та історії української кооперації в Українській торговельній школі; від 1945 мешкав у таборі для переміщених осіб у м. Ганновер (Німеччина), де організував ротаторне видавництво «Шляхи на Україну», що опублікувало невеличкі збірки вибраних творів І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся, М. Рильського та збірник вправ з українського правопису. 1950 виїхав до США. Досліджував голодомор 1932–33 і політичні репресії в Україні. Автор казки «Переполох» (П., 1919), збірки загадок, шарад та ігор для дітей «Розвага на дозвіллі», «Збірника матеріалів для переказів» (1965), «Цікавої граматики» (Торонто; Нью-Йорк, 1968); спогадів «Розгром Полтави. Спогади з часів визвольних змагань українського народу. 1914–1921» (Вінніпеґ, 1974; П., 1994), «Втрата орієнтиру: українська інтеліґенція у визвольних змаганнях» (К., 1998). Частину наукових і літературних праць С. втрачено.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Хлібозаготівля на Україні 1924–25. Х., 1927; Смушкова промисловість та торгівля України. Х., 1928; Яєчна торгівля на Україні. Х., 1928; Заготівля та збут хліба на Україні 1926–27. Х., 1929; Стежками на Голготу: Винищення в Україні мільйонів людей терором та штучним голодом в 1929–1933 роках. Ч. 1. Нью-Йорк; Детройт; Скрентон, 1952; Голгота України. Ч. 1: московсько-большевицький окупаційний терор в УРСР між першою і другою світовою війною. Вінніпеґ, 1953; Україна в системі совєтського колоніялізму. Мюнхен, 1959; Політика ЦК КПСС у плянуванні розвитку промисловости та промислових кадрів на Україні. Нью-Йорк, 1960; Українська наука в колоніяльних путах. Нью-Йорк, 1963; Вороги й винищувачі культурних вартостей України. Детройт, 1964; Фінансовий визиск України. Детройт, 1965; Національне питання в ленінській теорії та практиці // Сучасність. 1966. № 10; Сказати правду: Три праці про Голодомор 1932–33 років. К.; П., 2005.
Рекомендована література
- Дмитро Соловей: Силюета і спогади. Вінніпеґ, 1967;
- Петренко П. Й. Один з останніх могікан (пам’яті Дмитра Солов’я). Нью-Йорк; Детройт, 1968;
- Соловей О., Юренко О. Дмитро Федорович Соловей: Мат. до бібліографії. Нью-Йорк; П., 2003.