Соловей Дмитро Федорович

СОЛОВЕ́Й Дмитро Федорович (псевд. і крипт.: Сріблянський М., Пуціменко Д., Д. Ф. П., Д. С. та ін.; 23. 10(04. 11). 1888, м-ко Срібне Прилуцького пов. Полтавської губ., нині с-ще Прилуцького р-ну Чернігівської обл. — 09. 07. 1966, м. Сент-Пол, шт. Мін­несота, США) — економіст, історик. Батько О. Соловей. Від 1898 мешкав у старшого брата у м. Владивосток (Росія), де на­вчався у гімназії. 1904 повернувся в Україну. 1909 закінчив Сумську гімназію і вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. 1914 заарештований за участь у під­готовці демонстрації проти заборони святкува­н­ня 100-річчя від дня народже­н­ня Т. Шевченка, після слідства висланий до Полтави. Спів­засновник молодіжної організації «Юнацька спілка». 1915 мобілізований до російської армії. У квітні 1917 солдатською громадою обраний делегатом Всеукраїнського національного кон­гресу в Києві. Від початку 1918 працював ін­структором культурно-освітніх справ при Полтавській спілці споживчих товариств, редагував часопис «Полтавський ко­оператор». Член (1919—25), голова термінологічної секції (1922—25) Полтавського наукового товариства. У жовтні 1920 заарештований за звинуваче­н­ням у приналежності до націоналістичного під­пі­л­ля. У березні 1921 звільнений, був спів­робітником редакції газети «Вісті» (Харків), одним із ініціаторів ви­да­н­ня і редактором ко­оперативного журналу для молоді «Молода громада» (Полтава, 1922). Від 1923 — завідувач від­ділу економічної статистики Статистичного бюро Полтавського губвиконкому; також викладав економічну гео­графію у Полтавському ко­оперативному технікумі; 1925—33 — завідувач під­від­ділу статистики спеціальних галузей торгівлі Центрального статистичного управлі­н­ня УСРР; водночас 1926—29 — аспірант Науково-дослідної кафедри історії української культури, де під керівництвом Д. Багалія захистив дисертацію «Динамічні показники внутрішньої торгівлі на Лів­обережній Україні на­прикінці ХVIII ст.»; 1929—34 — науковий спів­робітник НДІ історії української культури (усі — Харків). Від 1933 — завідувач статистичного від­ділу Української промислової кооперації спочатку у Харкові, згодом — у Києві. 1936 звільнений, учителював у Харкові. Під час німецької окупації видав для українських шкіл «Буквар» і «Молитовник», входив до складу президії місцевої філії товариства «Просвіта». Один із організаторів і вчений секретар Харківського наукового товариства (1942). Від 1943 — спів­робітник Ревізійного союзу українських ко­оперативів у Львові, також читав курси теорії кооперації та історії української кооперації в Українській торговельній школі; від 1945 мешкав у таборі для пере­міщених осіб у м. Ган­новер (Німеч­чина), де організував ротаторне видавництво «Шляхи на Україну», що опублікувало невеличкі збірки ви­браних творів І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся, М. Рильського та збірник вправ з українського правопису. 1950 ви­їхав до США. Досліджував голодомор 1932—33 і політичні ре­пресії в Україні. Автор казки «Пере­полох» (П., 1919), збірки загадок, шарад та ігор для дітей «Роз­вага на до­звіл­лі», «Збірника матеріалів для пере­казів» (1965), «Цікавої граматики» (Торонто; Нью-Йорк, 1968); спогадів «Роз­гром Полтави. Спогади з часів визвольних змагань українського народу. 1914—1921» (Він­ніпеґ, 1974; П., 1994), «Втрата орієнтиру: українська інтеліґенція у визвольних змага­н­нях» (К., 1998). Частину наукових і літературних праць С. втрачено.

Завантажити статтю