Риботицька Оксана Романівна
РИБОТИ́ЦЬКА Оксана Романівна (21. 11. 1946, Львів) — майстриня декоративно-ужиткового мистецтва (текстиль). Дружина В. Риботицького. Обласна премія імені З. Флінти (2019). Срібна медаль Міжнародної виставки міні- та мікротекстилю (Івано-Франківськ, 2023). Лауреатка 3-ї (2010), 4-ї (2013) та 5-ї (2016) Всеукраїнських трієнале художнього текстилю (усі — Київ). Дипломи 1-го ступенів Всеукраїнського артпроєкту «Коло» (Полтава, 2016, 2021). Членкиня НСХУ (1984). Закінчила Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1970; викладачі Р. Сельський, К. Звіринський, Л. Пушкаш, М. Лозинський, Н. Паук). Працювала викладачем Львівської дитячої художньої школи (1970–72, 1983–85, 2010–14); старшим науковим співробітником Львівського музею українського мистецтва (1972–76); викладачем Львівського училища декоративного та ужиткового мистецтва (1985–99). У 1984–92 — голова секції художнього текстилю Львівської СХ. Учасниця обласних, всеукраїнських та міжнародних виставок від 1972, зокрема Звітних виставок творчої групи художників текстилю (м. Дзинтарі, Латвія, 1977) та 2-го симпозіуму текстилю «Природа, середовище, людина» (1984), Міжнародних виставок мінігобелену (1989; обидві — Риґа), «Нова Європа» (м. Турне, Бельгія, 1993), міжнародного симпозіуму «Нетрадиційний текстиль» (Кишинів, 1997), виставок «Львівський гобелен» (м. Краків, Польща, 1999) та до 20-ї річниці Українського культурно-освітнього центру в м. Філадельфія (США, 2000). Персональні — у Львові (1993, 2019, 2022 — спільно з чоловіком), м. Філадельфія (2006). У 2024 створено документальний фільм «Володимир та Оксана Риботицькі. Синергія творчості» (режисер С. Литвинов).
Додаткові відомості
- Основні твори
- гобелени — «Святкове місто», «Бабине літо» (обидва — 1977), «Сад молодості» (1978), «Карпати цвітуть», «Ниви» (обидва — 1979), «Зимовий натюрморт» (1980), «Перевесло», «Весняний спів» (обидва — 1982), «Тепло землі» (1986), «А ніч яка місячна», «Засіяна земля» (обидва — 1987), «Коломийки» (1989), «Мелодія лісу», диптих «Присутність», «Очікування» (усі — 1990), «Відродження» (1991), «Недоспівана пісня», «На Спаса», «Вічний мотив» (усі — 1992), «Земля», «Вода» (обидва — 1993), «Небо» (1994), «Білий корал» (1996), «У вирій» (1999), «Плинність часу» (2004), «Сліпий дощ» (2005), «Зародження орнаменту», «Соняшники» (обидва — 2006), «Квіти сонця» (2007), «Життя одної грушки» (2011), «Вічний мотив-2» (2012), «Серпанок» (2015), «Засіяна земля», «Львів» (обидва — 2017); мінітекстиль — «Природа та художник», «Запрошення на весілля в Карпатах», «Інга і море» (усі — 1984), «Мій сад у місячну ніч» (1998), «Весна» (2005), «Львівські мотиви» (2007), «Мій квітник» (2011), «Діалог з історією» (2013), «Земля», «Суєта» (обидва — 2015), «Грушевий блюз», «Фазенда» (обидва — 2017), «Загадки кам’яної могили», «Цивілізація» (обидва — 2018), триптих «Боротьба» (2023).
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
