Процюк Степан Васильович

Визначення і загальна характеристика

ПРОЦЮ́К Степан Васильович (13. 08. 1964, с. Кути Бродівського, нині Золочівського р-ну Львівської обл.) — письменник, літературознавець. Член НСПУ (1995–2017). Кандидат філологічних наук (1992). Премії «Благовіст» (2000), імені І. Франка (2002), імені В. Стефаника (2003). Закінчив Івано-Франківський педагогічний інститут (1985), де до 2020 викладав сучасну українську літературу (нині Прикарпатський університет). Учасник літературного гурту «Нова деґенерація» (1991–94); дебютував 1992 віршем «На вістрі двох правд» в однойменному збірнику. У доробку — поезії, есеї, повісті та романи. Пише про прості й, водночас, страшні речі — відчай, самотність, самозречення. Висвітлює соціальні проблеми, з якими Україна стикалася в минулому («Десятий рядок», «Травам не можна помирати», «Пальці поміж піском») й зустрічається нині («Інфекція»), а також екзистенційні питання — індивідуальне й колективне буття («Руйнування ляльки»), взаємини між батьками й дітьми («Бийся головою до стіни») тощо. Автор романів про В. Стефаника («Троянда ритуального болю», 2010), В. Винниченка («Маски опадають повільно», 2011), А. Тесленка («Чорне яблуко», 2013; усі — Київ), Гр. Тютюнника («Місяцю, місяцю», Л., 2023), І. Франка («Руки і сльози», Брустурів, 2024); книг есе «Лицарі стилосу і кав’ярень» (К., 1996), «Канатохідці» (Ів.-Ф., 2007), «Аналіз крові» (К., 2010), «Тіні з’являються на світанку» (Лц., 2011), «Відкинуті і воскреслі» (Брустурів, 2020); творів для дітей та підлітків «Марійка і Костик», «Залюблені в сонце. Друга історія Марійки і Костика», «Аргонавти. Третя історія Марійки і Костика» (усі — Київ, 2008). Чимало творів П. опубліковано в часописі «Кур’єр Кривбасу».

Завантажити статтю