Рудницький Іван-Теодор

РУДНИ́ЦЬКИЙ Іван-Теодор (20. 02. 1886, с. Бедриківці, нині Чортківського р-ну Тернопільської обл. — 03. 03. 1951, м. Гекс­тер, Німеч­чина) — військовик, право­знавець, громадсько-політичний діяч. Батько Л. Рудницького. Закінчив українську гімназію у м. Коломия (нині Івано-Франківської обл.), ви­вчав право у Львівському університеті. 1910 заарештований за участь у студентському русі, завершив освіту в Чернівецькому університеті. Працював помічником нотаріуса у м. Бережани (нині Тернопільського р-ну Тернопільської обл.). Під час 1-ї світової війни воював у складі австро-угорської армії на Сербському та Італійському фронтах. Восени 1918 став членом Українського центрального військового комітету, що під­готував і здійснив Листопадове пов­ста­н­ня 1918. З утворе­н­ням ЗУНР і початком українсько-польської війни 1918—19 — референт Начальної команди УГА, влітку 1919 скерований урядом на військово-дипломатичну роботу в Австрію та Чехо-Словач­чину, зокрема був військовим аташе посольства ЗУНР у Празі. Від 1920 — керівник від­ділу УВО в Чехо-Словач­чині. 1922 повернувся до Львова. Був членом проводу Кра­йової організації УВО, після її реорганізації спів­працював із Проводом українських націоналістів. 1923 на деякий час увʼязнений польською поліцією за націоналістичну діяльність. 1926 здобув докторат із права у Карловому університеті в Празі, працював адвокатом у Львові. Один із провід­них діячів Української соціал-демократичної партії, член-засновник товариства «Молода громада» (1925). Від 1941 — член президії Українського окружного комітету, від 1943 — член військової управи дивізії «Галичина». 1944 ви­їхав до Німеч­чини, мешкав у таборі для пере­міщених осіб. Автор спогадів «Спомини львівських листопадових днів» // «Український скиталець», 1921, ч. 1, 2.