Рудницький Іван-Теодор
Визначення і загальна характеристика
РУДНИ́ЦЬКИЙ Іван-Теодор (20. 02. 1886, с. Бедриківці, нині Чортківського р-ну Тернопільської обл. — 03. 03. 1951, м. Гекстер, Німеччина) — військовик, правознавець, громадсько-політичний діяч. Батько Л. Рудницького. Закінчив українську гімназію у м. Коломия (нині Івано-Франківської обл.), вивчав право у Львівському університеті. 1910 заарештований за участь у студентському русі, завершив освіту в Чернівецькому університеті. Працював помічником нотаріуса у м. Бережани (нині Тернопільського р-ну Тернопільської обл.). Під час 1-ї світової війни воював у складі австро-угорської армії на Сербському та Італійському фронтах. Восени 1918 став членом Українського центрального військового комітету, що підготував і здійснив Листопадове повстання 1918. З утворенням ЗУНР і початком українсько-польської війни 1918–19 — референт Начальної команди УГА, влітку 1919 скерований урядом на військово-дипломатичну роботу в Австрію та Чехо-Словаччину, зокрема був військовим аташе посольства ЗУНР у Празі. Від 1920 — керівник відділу УВО в Чехо-Словаччині. 1922 повернувся до Львова. Був членом проводу Крайової організації УВО, після її реорганізації співпрацював із Проводом українських націоналістів. 1923 на деякий час ув’язнений польською поліцією за націоналістичну діяльність. 1926 здобув докторат із права у Карловому університеті в Празі, працював адвокатом у Львові. Один із провідних діячів Української соціал-демократичної партії, член-засновник товариства «Молода громада» (1925). Від 1941 — член президії Українського окружного комітету, від 1943 — член військової управи дивізії «Галичина». 1944 виїхав до Німеччини, мешкав у таборі для переміщених осіб. Автор спогадів «Спомини львівських листопадових днів» // «Український скиталець», 1921, ч. 1, 2.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
