Рудницький Леонід Іванович

Визначення і загальна характеристика

РУДНИ́ЦЬКИЙ Леонід Іванович (08. 09. 1935, Львів — 08. 12. 2024) — германіст, славіст, україніст. Син І. Рудницького. Іноземний член НАНУ (1994). Почесний доктор низки університетів в Україні. Премія імені І. Франка СПУ (1993). Орден князя Ярослава Мудрого 4-го ступеня (2003), Медаль М. Грушевського НТШ (2005). Після ви­їзду зі Львова (1944) пере­бував у м. Криниця на Лемківщині (нині м. Криниця-Здруй, Польща). Від 1951 — у м. Філадельфія (шт. Пенсильванія, США), де здобув ступені бакалавра у Ля Саль коледжі (1958) та магістра в Пенсильванському університеті (1960) з германістики. 1965 захистив докторську дисертацію на тему «Франкові пере­клади з німецької літератури» в Українському вільному університеті (м. Мюнхен, Німеч­чина), 1972 — габілітаційну працю «Роберт Льюіс Стівенсон і Юрій Клен» на філософському факультеті Українського католицького університету (Рим). Викладав германістику, славістику та порівняльне літературо­знавство в Ля Саль коледжі: 1969—75 — в. о. професора, 1975—90 — професор; 1988—98 — професор Пенсильванського університету (викладав українську мову), очолював філію Українського католицького університету у Філадельфії (за рекомендацією Йосифа Сліпого); 1998—2004 — ректор Українського вільного університету. Голова НТШ Америки (1989—96), президент Світової ради НТШ (1992—2006). Голова Між­народного товариства імені І. Франка у США (1985—86, 1989—90).

Наукові дослідже­н­ня: літературо­знавство (компаративістика, українська література); мова й пере­кладо­знавство; історичні науки; Церква (зокрема історія Української Церкви) та культура; біо­графістика. Автор моно­графії «Іван Франко і німецька література» (Мюнхен, 1974; Л., 2002). Франко­знавчу тематику роз­винув у роз­відках «Твори Гете в пере­кладах Івана Франка» (1970), «Франків пере­клад “Пісні про Нібелунгів”», «Ivan Franko — a translator of German literature» («Іван Франко — пере­кладач німецької літератури»; обидві — 1972), «Ivan Frankoʼs Dramatic Poem Ivan Vyshensky: An Interpretation» («Драматична поема Івана Франка “Іван Вишенський”: Інтер­претація» (1981), «Драматичні твори Івана Франка: Пере­оцінка» (1982), «The Image of Austria in the Works of Ivan Franko» («Образ Австрії в творах Івана Франка», 1982), «“Панські жарти” в світлі німецьких літературних теорій» (1983). Автор статей «По­збавлений спадщини драматург» (1987; про рецепцію пʼєс В. Вин­ниченка у Німеч­чині), «Василь Стус і німецька література» (1987). Спів­видавець (із М. Лабунькою) матеріалів симпозіуму «The Ukrainian Catholic Church, 1945—1975» («Українська католицька церква, 1945—1975», Філадельфія, 1976). У спів­авторстві з Ю. Ткачем пере­клав англійською мовою «Собор» О. Гончара («The Cathedral», Philadelphia, 1989). Автор числен­них статей про українську літературу в українській та американській періодиці, в американських енциклопедіях. У 2-му ви­дан­ні «Encyclopedia of world literature in the 20th century» («Енциклопедія cвітової літератури XX столі­т­тя» (в 6-ти т., 1984—98) Л.-С. Кляйна є оглядова ста­т­тя Р. про українську літературу та чимало гасел про ключові по­статі українського та російського письменства: І. Драча, М. Рильського, В. Стефаника, Лесю Українку, І. Франка, В. Вин­ниченка, Л. Андреєва, Е. Багрицького, А. Чехова та ін. Укладач і пере­кладач роз­ділу «Ukrainian literature» («Українська література») у 2-томній книзі «Modern Slavic literature» («Сучасні словʼянські літератури», т. 2, Нью-Йорк, 1976), де вміщено багату інформацію про 32-х українських авторів, зокрема Б.-І. Антонича, І. Багряного, М. Бажана, В. Барку, В. Симоненка. Учасник багатьох кон­гресів Між­народної асоціації україністів, організатор числен­них україно­знавчих форумів в англомовному світі. Спів­автор низки статей в ЕСУ.

Пр.: Світовий код українського письменства: Ви­брані літературо­знавчі стат­ті й дослідже­н­ня. 2010; Трьома мовами для трьох культур: Літературо­знавчі і культорологічні праці. 2020 (обидва — Івано-Франківськ).

Літ.: Штогрин Д. Українська література в новому ви­дан­ні «Енциклопедії світової літератури ХХ столі­т­тя» // Свобода. 1986, 20 черв., 21 черв.; Погрібний А. Одержимість // Літературна Україна. 1990, 17 серп.; Тарнавська М. «Собор» очима американського читача // Всесвіт. 1990. № 12; Зорівчак Р. Роман Олеся Гончара «Собор» — англомовним читачам // Слово і час. 1991. № 4; Лучук І. Франко і німці // По­ступ [Львів]. 2004, 16 лип.; Романів О. Ювілей та від­міче­н­ня Леоніда Рудницького // Вісн. НТШ. 2005. Ч. 34; Салига Т. Ключі любові до роз­кодува­н­ня художніх текс­тів // Літературна Україна. 2011, 25 серп.; Хороб С. Компаративістські виднокола Леоніда Рудницького // Рудницький Л. Світовий код українського письменства: Вибр. літературозн. стат­ті й дослідж. Ів.-Ф., 2010; Набитович І. Україністика Леоніда Рудницького в силовому полі трьох мов і культур // Слово і час. 2022. № 1.

Р. П. Зорівчак

Завантажити статтю