РУДНИ́ЦЬКИЙ Леонід Іванович (08. 09. 1935, Львів — 08. 12. 2024) — германіст, славіст, україніст. Син І. Рудницького. Іноземний член НАНУ (1994). Почесний доктор низки університетів в Україні. Премія імені І. Франка СПУ (1993). Орден князя Ярослава Мудрого 4-го ступеня (2003), Медаль М. Грушевського НТШ (2005). Після ви­їзду зі Львова (1944) пере­бував у м. Криниця на Лемківщині (нині м. Криниця-Здруй, Польща). Від 1951 — у м. Філадельфія (шт. Пенсильванія, США), де здобув ступені бакалавра у Ля Саль коледжі (1958) та магістра в Пенсильванському університеті (1960) з германістики. 1965 захистив докторську дисертацію на тему «Франкові пере­клади з німецької літератури» в Українському вільному університеті (м. Мюнхен, Німеч­чина), 1972 — габілітаційну працю «Роберт Льюіс Стівенсон і Юрій Клен» на філософському факультеті Українського католицького університету (Рим). Викладав германістику, славістику та порівняльне літературо­знавство в Ля Саль коледжі: 1969–75 — в. о. професора, 1975–90 — професор; 1988–98 — професор Пенсильванського університету (викладав українську мову), очолював філію Українського католицького університету у Філадельфії (за рекомендацією Йосифа Сліпого); 1998–2004 — ректор Українського вільного університету. Голова НТШ Америки (1989–96), президент Світової ради НТШ (1992–2006). Голова Між­народного товариства імені І. Франка у США (1985–86, 1989–90).

Наукові дослідже­н­ня: літературо­знавство (компаративістика, українська література); мова й пере­кладо­знавство; історичні науки; Церква (зокрема історія Української Церкви) та культура; біо­графістика. Автор моно­графії «Іван Франко і німецька література» (Мюнхен, 1974; Л., 2002). Франко­знавчу тематику роз­винув у роз­відках «Твори Гете в пере­кладах Івана Франка» (1970), «Франків пере­клад “Пісні про Нібелунгів”», «Ivan Franko — a translator of German literature» («Іван Франко — пере­кладач німецької літератури»; обидві — 1972), «Ivan Frankoʼs Dramatic Poem Ivan Vyshensky: An Interpretation» («Драматична поема Івана Франка “Іван Вишенський”: Інтер­претація» (1981), «Драматичні твори Івана Франка: Пере­оцінка» (1982), «The Image of Austria in the Works of Ivan Franko» («Образ Австрії в творах Івана Франка», 1982), «“Панські жарти” в світлі німецьких літературних теорій» (1983). Автор статей «По­збавлений спадщини драматург» (1987; про рецепцію пʼєс В. Вин­ниченка у Німеч­чині), «Василь Стус і німецька література» (1987). Спів­видавець (із М. Лабунькою) матеріалів симпозіуму «The Ukrainian Catholic Church, 1945–1975» («Українська католицька церква, 1945–1975», Філадельфія, 1976). У спів­авторстві з Ю. Ткачем пере­клав англійською мовою «Собор» О. Гончара («The Cathedral», Philadelphia, 1989). Автор числен­них статей про українську літературу в українській та американській періодиці, в американських енциклопедіях. У 2-му ви­дан­ні «Encyclopedia of world literature in the 20th century» («Енциклопедія cвітової літератури XX столі­т­тя» (в 6-ти т., 1984–98) Л.-С. Кляйна є оглядова ста­т­тя Р. про українську літературу та чимало гасел про ключові по­статі українського та російського письменства: І. Драча, М. Рильського, В. Стефаника, Лесю Українку, І. Франка, В. Вин­ниченка, Л. Андреєва, Е. Багрицького, А. Чехова та ін. Член редколегії багатотомної енциклопедії «Наукове товариство імені Шевченка». Укладач і пере­кладач роз­ділу «Ukrainian literature» («Українська література») у 2-томній книзі «Modern Slavic literature» («Сучасні словʼянські літератури», т. 2, Нью-Йорк, 1976), де вміщено багату інформацію про 32-х українських авторів, зокрема Б.-І. Антонича, І. Багряного, М. Бажана, В. Барку, В. Симоненка. Учасник багатьох кон­гресів Між­народної асоціації україністів, організатор числен­них україно­знавчих форумів в англомовному світі. Спів­автор низки статей в ЕСУ.