СА́ВРИЧ Карл Авксенті­йович (псевдонім — Максимович; 18. 01. 1892, с. Кукільники, нині Івано-Франківського р-ну Івано-Франківської обл. — 17. 07. 1934, РФ) –– громадсько-політичний діяч. Від 1913 на­вчався на юридичному факультеті Львівського університету. З початком 1-ї світової війни — стрілець Легіону УСС. У серпні 1916 потрапив у російський полон. Після звільне­н­ня 1917–19 — діяч лівого крила УПСР (боротьбистів). Спів­засновник і секретар ЦК Комуністичної партії Східної Галичини (лютий 1919), служив в УГА (1919–20). На початку 1921 організував Закордон­ний комітет Комуністичної партії Східної Галичини у Відні. 1922–24 — секретар посольства УСРР у Варшаві. Кандидат у члени Політбюро ЦК КП(б)У; водночас — член Політбюро ЦК КПЗУ (від 1925), секретар Закордон­ного бюро допомоги КПЗУ в Харкові. 1927 ви­ступив на захист більшості ЦК КПЗУ і наркома О. Шумського, звинувачених керівництвом ВКП(б) і КП(б)У в націоналізмі. У тому ж році звільнений з усіх посад, мешкав і працював у м. Саратов (РФ) та Москві. 1929 виключений з партії, 1930 поновився. 9 січня 1933 заарештований, 5 вересня того ж року за звинуваче­н­ням у приналежності до Московського центру УВО засуджений до 10-ти р. таборів. В увʼязнен­ні покінчив життя самогубством. Реабілітований 1958.