Удварі Іштван

У́ДВАРІ Іштван (Udvari István; 14. 07. 1950, с. Торньошпальца, Угорщина — 09. 11. 2005, м. Ніредьгаза, Угорщина) — угорський мово­знавець, славіст, педагог. Закінчив Дебреценський університет (Угорщина, 1975). Від 1978 працював у Ніредьгазькому університеті: від 1989 — професор, 1990—92 — проректор з наукової роботи, ініціатор створе­н­ня та завідувач (від 1993) кафедри української і русинської філології. Зуси­л­лями У. кафедра тривалий час була одним із найбільших центрів української і русинської культури в Угорщині. Здобув ступінь магістра за темою дослідже­н­ня «Гунґаризми в мовах бачвансько-сремських (югославських) руснаків» (1981), захистив кандидатську дисертацію «Русинська (карпатоукраїнська) ділова писемність Угорщини ХVIII cт.» (1987). Від 1995 — габілітований доктор з історії словʼянських мов та приват-доцент у Сеґедському університеті (Угорщина), 1997 здобув ступінь доктора Угорської АН, захистивши дисертацію «Рукописні джерела словацькою мовою по урбаріальній реформі при Марії Терезії: Комітати Сепеш і Земплен». Досліджував пита­н­ня історії мови, діалектології, українсько-угорських між­мовних контактів, працював у галузі лексико­графії. Засновник мово­знавчої докторської школи гуманітарного факультету Будапештського університету. Головний редактор наукового ви­да­н­ня «Acta Academiae Paedagogicae Nyíregyháziensis» (1990—94), член редколегії славістичного часопису АН Угорщини «Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae» (2001). Під керівництвом У. під­готовлено й ви­дано понад 60 праць, серед них моно­графії, посібники і під­ручники українською мовою, започатковано серії «Studia Ukrainica et Rusinica Nyíregyháziensia», «Vice Versa», «Dimensiones Culturales et Urbariales Regni Hungariae» та «Glossarium Ukrainicum». За його редакцією в Ніредьгазі ви­дано 6-томний українсько-угорський (2000—03) та 2-томний угорсько-український (2005—06) словники, що стали першими обʼємними довід­ковими ви­да­н­нями в цій галузі. Один із напрямів наукової діяльності У. — ви­вче­н­ня та популяризація творчої спадщини вчених та культурних діячів Закарпа­т­тя. Сприяв повернен­ню в науковий обіг доробків А. Годинки (книга «Антоній Годинка — дослідник історії русинів», Ніредьгаза, 1992), досліджував діяльність Г. Стрипського та Л. Чопея; під­готував ре­принтні ви­да­н­ня катехізмів і латинського букваря мукачівського греко-католицького єпис­копа Мануїла Ольшавського; уклав дві хрестоматії на основі документів мукачівських греко-католицьких єпис­копів А. Бачинського, Й. Брадача та ін. Член Угорського лінгвістичного товариства, Лексико­графічної комісії Угорської АН, Між­народної асоціації русистів. Очолював Угорську асоціацію україністів.

Завантажити статтю