Сальський Володимир Петрович

СА́ЛЬСЬКИЙ Володимир Петрович (24. 07. 1885, м. Острог Волинської губ., нині Рівненського р-ну Рівненської обл. — 05. 10. 1940, Варшава) — військовик. Батько Ю. Сальського. Генерал-хорунжий Армії УНР (1920). Закінчив Віленське піхотне юнкерське училище (нині Вільнюс, 1906), Миколаївську академію Генштабу в Санкт-Петербурзі (1912). Служив у 126-му піхотному Рильському (Острог) і 132-му піхотному Бендерському (Київ) полках, був начштабу піхотної дивізії. У роки 1-ї світової війни — штаб-офіцер 70-ї піхотної дивізії, 12-ї армії. З утворенням УЦР 1917 брав участь в українізації частин Північного фронту. Наприкінці 1917 — начштабу командувача українських військ на Лівобережній Україні полковника Ю. Капкана; на початку 1918 — начштабу українських військ Києва у боях із червоногвардійськими загонами М. Муравйова; за Гетьманату П. Скоропадського — начштабу 1-ї Сердюцької дивізії. Приєднався до частин Директорії УНР, призначений начштабу коменданта Києва, на початку 1919 — начальником Головного шкільного управління Військового міністерства УНР. Під час наступу більшовицьких військ у травні 1919 очолив Запорозький корпус Армії УНР, що здійснив низку операцій із визволення м. Проскурів (нині Хмельницький), Жмеринка (нині Вінницької обл.), Біла Церква (нині Київської обл.) і Києва. Від вересня 1919 — командувач Армії УНР; у листопаді 1919 — вересні 1920 — Міністр військових справ УНР; 1924–40 — Військовий міністр Державного центру УНР в екзилі. Від кінця 1920 мешкав у таборі для інтернованих у м. Каліш (Польща), згодом — у Варшаві. Опікувався інтернованими частинами Армії УНР (бл. 30 тис. вояків), дбав про їхнє розміщення, вишкіл, побут у таборах, розгортання культурно-освітньої роботи. Член Українського центрального комітету, Вищої військової ради, Об’єднання вояків Армії УНР, управи Української станиці. Автор спогадів, військово-теоретичних статей. На його честь перейменовано вулицю у Києві та провулок у м. Первомайськ Миколаївської обл.

Рекомендована література

1. Завадський В. Генерал Володимир Сальський // За Державність. 1964. № 10;
   Google Scholar Internet
2. Державний Центр Української Народної Республіки в екзилі. К., 1993;
   Google Scholar Internet
3. Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. Л.; Х., 2007;
   Google Scholar Internet
4. A. Kolańczuk. Ukraińscy generałowie w Polsce. Emigranci polityczni: Słownik biograficzny. Przemyśl, 2009.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю