Тронько Петро Тимофійович

ТРОНЬКО́ Петро Тимофі­йович (29. 06(12. 07). 1915, с. Заброди, нині Богодухівського р-ну Харківської обл. — 12. 09. 2011, Київ) — історик, крає­знавець, громадський діяч. Доктор історичних наук (1968), професор (1994), академік НАНУ (1978). Герой України (2000). Заслужений діяч науки і техніки України (1990). Державна премія СРСР в галузі науки і техніки (1976). Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. Ордени князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2005), «За заслуги» 3-го ступеня (1995), Бог­дана Хмельницького 3-го (1997) і 2-го (1999) ступенів. Закінчив Богодухівські учительські курси (1932), Київський університет імені Т. Шевченка (1948). Працював на шахті; від 1932 учителював; від 1937 — на комсомольській роботі: 1939—41 — 1-й секретар Станіславського обкому (депутат Народних зборів Західної України), 1943—46 — 1-й секретар Київського обкому і міськ­кому, 1946—47 — другий секретар ЦК ЛКСМУ; від 1951 — на партійній роботі: 1960—61 — завідувач від­ділу пропаганди і агітації ЦК КПУ; 1961—78 — за­ступник Голови РМ УРСР (опікувався пита­н­нями культури, науки, освіти, охорони здоровʼя). 1965 очолював делегацію УРСР на 20-й сесії Генеральної асамблеї ООН. Був за­ступником голови Всесоюзного оргкомітету з під­готовки та від­значе­н­ня 100-річчя з дня смерті та 150-річчя від дня народже­н­ня Т. Шевченка, очолював оргкомітети з від­значе­н­ня ювілеїв Г. Сковороди, Лесі Українки, І. Франка, Л. Мартовича та ін. 1978—79 — віце-президент АН УРСР; від 1979 — в Ін­ституті історії України НАНУ: завідувач від­ділу історико-крає­знавчих досліджень, 1988—93 — радник при дирекції ін­ституту, керівник про­блемної групи з роз­робки питань теорії і практики історичного крає­знавства, 1993—2011 — завідувач від­ділу регіональних про­блем історії України; водночас від 1992 — директор Ін­ституту української книги НБУВ (обидва — Київ). Був головою Головної редколегії багатотомної «Історії міст і сіл Української РСР» та науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією». Наукові дослідже­н­ня: Україна у 2-й світовій війні; історія культури і духовності. Один із фундаторів Українського товариства охорони памʼяток історії та культури, голова правлі­н­ня (1967—88) Всеукраїнської спілки крає­знавців (1990—2011), Всеукраїнського фонду від­творе­н­ня видатних памʼяток історико-архітектурної спадщини імені О. Гончара (1996—2011). Ініціював і брав без­посередню участь у створен­ні Національного музею народної архітектури та побуту України в Пирогові (Київ), Національного заповід­ника «Хортиця» (Запоріж­жя), від­творе­н­ня історико-архітектурних памʼяток: Золотих воріт, ансамблю Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенського собору Києво-Печерської лаври. 2012 засновано благодійну організацію «Фундація Героя України, академіка П. Тронька», 2013 — щорічну загальноукраїнську Премію імені Т. Національної спілки крає­знавців України. Його імʼям на­звано Центр крає­знавства Харківського університету і вулиці у Києві та Харкові, на будівлях Богодухівського ліцею № 3, Музею історії запорозького козацтва Національного заповід­ника «Хортиця», Харківського університету встановлено меморіальні дошки. У Національному музеї народної архітектури та побуту України 2016 від­крито будинок-музей Т.

Завантажити статтю