Попель Тадеуш

ПО́ПЕЛЬ Тадеуш (11. 02. 1861, м. Щецин, нині Лодзинського воєводства, Польща — 22. 02. 1913, м. Краків, Польща) — живописець. Брат А. Попеля. Бронзова медаль на Всесвітніх виставках у Парижі (1889, «Мойсей на горі Синай»), золота — у м. Чикаґо (шт. Іллінойс, США, 1893, «Після бурі»). Навчався в Краківській школі образотворчого мистецтва (1876–84; викладач Я. Матейко), в ательє Г. Макарта у Відні (1885), Мюнхенській АМ (Німеччина, 1885–87; викладачі К. Пілоті, А. Вагнер). Працював у Львові (1890–1903), Чернівцях (1897), Італії (1898–99), Києві (1900; знайомився з іконописом і фресками), від 1904 — Кракові. Створював у стилістиці академізму, необароко та реалізму фігурні сцени, портрети, краєвиди, виконував панно, стінні розписи, панорами, проєктував мозаїки та вітражі. Особливо цінував творчість Г. Макарта і Дж.-Б. Тьєполо. Брав участь у мистецьких виставках, зокрема у Львові (1890–91, 1894–95, 1897, 1903, 1907–11), Чернівцях (1896), Тернополі (1902, 1912). У 1882–90 у його полотнах домінували багатофігурні композиції на біблійні та єврейські сюжети («На руїнах Єрусалима», 1882; «Захоплення євреїв у вавилонський полон»; «Молитва євреїв при місячному світлі», обидва — 1885; «Радість Тори», 1889; «Пурім», близько 1890). Твори вирізняються правдиво переданими деталями, що митець запам’ятав з дитинства, проведеного в м. Броди (нині Львівської обл.). Звертався до історичної тематики («В’їзд короля Яна Собеського до Львова після перемоги у битві під Хотином», близько 1885), створював портрети (серія портретів професорів і ректорів Львівської політехніки, 1903–05, а також архітектора Т. Тальовського і брата — А. Попеля). Від 1893 більше звертався до монументального живопису. 1894 виконав велике алегоричне панно «Ремісництво і Рільництво під піклуванням Промисловості» у тимпані Палацу промисловості на Загальній крайовій виставці у Львові. Для тієї ж виставки 1894 намалював разом з Л. Боллером пейзаж і фігури селян у Рацлавицькій панорамі авторства В. Коссака та Я. Стики (нині у м. Вроцлав, Польща). З останнім співпрацював у Львові при виконанні панорам «Голгофа» (1896, м. Ґлендейл, шт. Каліфорнія, США) і «Трансильванська панорама» (або «Битва під Сібіу», 1897, збережена у фрагментах). Створив діорами «Татарські полонянки» (1896, не збережена), «Битва під Грюнвальдом» (1910, Львівський історичний музей; обидві — спільно із З. Розвадовським), «Голгофа» у львівському костелі бернардинів (1909–10, нині у краківському). 1896–1905 багато займався монументальним живописом для львівських храмів і громадських споруд. Близько 1896 виконав розпис склепіння з алегоричною сценою «Юстиція» у Палаці справедливості (нині один з корпусів Національного університету «Львівська політехніка», вул. Князя Романа, № 1–3). 1898 у костелі кларисок (нині Музей І.-Г. Пінзеля) відреставрував рокайльні фрески С. Строїнського й доповнив їх трьома новими композиціями — «В’їзд Яна Собеського до Відня», «Присяга Яна Казимира у Львівській катедрі», «Оборона львівського бернардинського монастиря». 1899–1900 виконав декоративне панно у пасажі Міколяша (не збережені) й у Міському театрі у Львові (нині Національний театр опери і балету імені С. Крушельницької): у вестибюлі — алегорії Весни, Літа, Осені, Зими і Скульптури, у глядацькій залі на плафоні — Правди й Невинності. 1900 завершив великий іконостас у Преображенській церкві. Створив фрески «Св. сімейство» у головному вівтарі та зображення євангелистів на склепінні центрального нефу в костелі реформатів (1907–09, не збережені); розписи в каплиці Богоматері Розради в костелі єзуїтів (1905; крім образів Богоматері й ангелів, митець реалістично зобразив львів’ян середини 17 ст. і короля Яна Казимира) та в каплиці св. Станіслава при катедрі в м. Падуя (Італія, 1899), стінопис у катедрі в м. Перемишль (1901–03) й костелі бернардинів у м. Дукля (нині Підкарпатського воєводства, 1900–02; обидва — Польща). В останньому періоді творчості П. прагнув поєднати елементи академізму, необароко й мистецтва англійських прерафаелітів із стилем модерн, про що свідчили його роботи в костелі фрацисканців у Кракові: фрески зі сценами життя св. Франциска в люнетах склепіння (1904), вітражі у головному нефі (1905–07), а особливо мозаїка «Стигматизація св. Франциска Ассізького» на зовнішній стіні абсиди (1910). Олійні полотна П. зберігаються у Львівській галереї мистецтв («Єрусалимські жінки» (або «Хресна дорога»), 1891; «Рабині над Босфором», близько 1897).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю