Чайковський Андрій Якович

ЧАЙКО́ВСЬКИЙ Андрій Якович (15. 05. 1857, м. Самбір, нині Львівської обл. — 02. 06. 1935, м. Коломия, нині Івано-Франківської обл.) — письменник, громадський діяч. Батько М. Чайковського. Навчався у Самбірській гімназії (1869–77; очолював таємний гурток), закінчив юридичний факультет Львівського університету (1883). Вів адвокатську практику в Самборі, Бережанах (нині Тернопільської обл.). Співпрацював із товариством «Просвіта» (від 1880). Як офіцер австрійської армії брав участь у військовому поході до Боснії, зібрав значний фактичний матеріал, що послужив ґрунтом до публіцистичних виступів на антимілітаристську тему. 1892 публікував нариси про боснійські події у газеті «Діло» (окремою книгою видані 1894 у Львові). З науково-публіцистичних виступів увагу читачів привертали: «З країни сліз і горя: Образки» (Л., 1887; передрук із відбитків «Діла»), «Процес Ісуса Христа: Юридична розвідка» (Т., 1897), «Ні разу не вдарив: Образок із судової салі» («Поступ», 1905, ч. 6, 7), «До українських жовнірів моє дружнє посланіє» (Самбір, 1919; додаток до газети «Наддністрянські вісти»), «Жонате чи безженне священство? У відповідь на брошуру безженного священика “Жонатий кмер, а безженство кмеру”» (Станіслав, 1925), «Дещо про алкоголь» (Л., 1928), «Чорні рядки: Мої спомини за час від 1 листопада 1918 до 13 травня 1919» (Л., 1930). З історичної есеїстики найбільшу цінність мають брошури «Петро Конашевич-Сагайдачний» (1927) та «Московський цар Дмитро Самозванець. Хотинська справа» (1928; обидві — Коломия). Життєві враження, конкретні факти й події відтворені в оповіданнях та повістях «Образ гонору», «Олюнька» (обидва — 1895), «Бразилійський гаразд», «В чужім гнізді» (обидва — 1896), «Рекрут» (1897). Оцінюючи результати літературного конкурсу «Зорі», І. Франко 1895 схвально відгукнувся на перші твори письменника. Його публіцистику, зокрема есеїстику та спогади, високо оцінювали С. Єфремов, В. Сімович та ін. дослідники. Глибоке студіювання історичних праць М. Грушевського, М. Драгоманова, М. Костомарова, В. Липинського, М. Аркаса, В. Антоновича дозволяло Ч. творити документальну есеїстику та художні історичні полотна: «Віддячився» (1913), «Козацька помста» (1920), «На уходах» (1921), «Олексій Корнієнко» (1924), «Сонце заходить» (1930), «Полковник Михайло Кричевський» (1935), «Перед зривом» (1937) та ін. Значна рукописна та епістолярна спадщина Ч. не досліджена. Широкий діапазон громадських, літературно-мистецьких зацікавлень охоплює листування літератора з К. Студинським, Я. Гординським, В. Охримовичем, С. Томашівським, В. Щуратом, І. Огієнком, А. Шептицьким, І. Франком, Г. Хоткевичем. Пам’ятники Ч. встановлено у Самборі (1994) та Бережанах (1996), на його честь названо вулиці у Дрогобичі (Львівська обл.), Коломиї, Самборі, Тернополі.

Рекомендована література

1. Єфремов С. Історія українського письменства. К., 1917;
   Google Scholar Internet
2. Николишин Д. Андрій Чайковський: Ювілейний реферат. Коломия, 1929;
   Google Scholar Internet
3. Чайковська Н. Останні дні Андрія Чайковського // Наша культура [Варшава]. 1935. Кн. 8;
   Google Scholar Internet
4. Нахлік О. Проза Андрія Чайківського // Чайковський А. Повісті. Л., 1989;
   Google Scholar Internet
5. Седляр О. Участь Андрія Чайковського в організації українського громадського руху на Бережанщині (кінець 80-их рр. ХІХ ст. — 1904 р.) // Народознавчі зошити. 2004. Ч. 1–2.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю