Целевич Володимир Михайлович

ЦЕЛЕ́ВИЧ Володимир Михайлович (псевдонім і криптонім: Вол. Целевич; В. Ц.; 21. 04. 1890, Львів — 1943, м. Саратов, РФ) — право­знавець, публіцист, редактор, громадсько-політичний діяч. Освіту здобув у Львівському університеті. Зі студентських років брав участь у громадському житті, зокрема у під­писан­ні декларації «За український університет», ініці­йованій Є. Коновальцем. 1919—22 — секретар горожанського комітету у Львові. 1920 уві­йшов до складу Начальної колегії Української військової організації (УВО). 1923—24 пере­бував у США, де проводив серед українства пропагандистську роботу: роз­повід­ав про польську насильницьку колонізацію українських земель, про тотальне нище­н­ня українських шкіл, як суддя проводив серед нью-йоркських українців-січовиків «присягу на вірність і поміч українському народові в його визвольній боротьбі» тощо. У газеті «Свобода» опублікував низку аргументованих статей-коментарів: «Політичне положе­н­ня українців на землях під польською владою» (1923, 11 грудня), «Життя під польською за­йманщиною» (28 січня), «Положе­н­ня в краю» (29 лютого), «Причини упадку нашої держави» (5 березня), «Життя під польською окупацією» (26 березня; усі — 1924). У 1925 один із перших залишив лави УВО, проте вже 11 липня того ж року, коли було проголошено Українське національно-демократичне обʼ­єд­на­н­ня (УНДО), Ц. обрано членом та генеральним секретарем (1925—28, 1932—37); у 1932—35 — редактор його друкованого органу — тижневика «Свобода» (Львів). 1926 Ц. заарештовано. 1928—30 та 1935—39 — посол до польського сейму, а також за­ступник голови українського посольського Клубу. Від 1932 — член головного виділу, референт пропаганди товариства «Просвіта». Викладав право у Львівському та Камʼянець-Подільському університетах. Активну теоретико-політичну діяльність по­єд­нував із редакторсько-публіцистичною. Свої потенційні можливості матеріалізовував у промовах, політико-правових бесідах та числен­них публікаціях. Так, у стат­ті «Світова й українська політика в 1931 р.» («Свобода», 1932, 24 січня), аналізуючи загалом політичний і господарський стан у світі, стосовно України, а точніше західноукраїнських земель, він писав, що треба, як ніколи, роз­раховувати на власні сили, «щоб ми мимо всіх пере­пон роз­будовували всі ділянки нашого життя». Ц. наголошував на тому, що «пацифікація» та господарська скрута, на жаль, ослабила волю, праце­здатність в деякої частини інтелігенції, похитнули віру у власні сили. Про про­блеми інтелігенції, її зав­да­н­ня писав у пере­довій стат­ті «На службу народові!» («Свобода», 1932, 26 червня). Публіцист за­значав, що у східній Україні більшовики пере­слідували усі прояви українського життя, роз­стрілювали селян, робітників, діячів науки, літератури і мистецтва. Акцентуючи увагу на сві­домості, завзятості, енергії та жит­тє­здатності українців, Ц. ставив пита­н­ня про те, що про­блема української держави вже стала справою світової політики. На 4-му зʼ­їзді УНДО у Львові (25 березня 1932) ви­ступив із про­грамними ста­т­тями, в яких акцентував на найголовнішому: не можна вдовольнятися якимись тимчасовими роз­бурхува­н­нями народних мас, треба вести по­стійно політичну пропаганду української справи поза кордоном, зміцнювати політичну боротьбу за права українського народу. Порушував і низку актуальних соціально-економічних питань у ста­т­тях, коментарях, спо­стереже­н­нях. Важливою сторінкою у його політико-культурологічній діяльності є творе­н­ня концепції, платформи та пошуки шляхів до реалізації т. зв. нормалізації — комплексу заходів і спроб унормувати українсько-польські взаємини в тодішній Польщі, роз­початий 1935 керівниками УНДО Ц., В. Мудрим, О. Луцьким і польським міні­стром М. Косцялковським. Причиною цієї про­грами стало складне становище українського народу, спричинене більшовицькими ре­пресіями та прийня­т­тя в Польщі нової виборчої ординації, що зробила неможливим введе­н­ня українських послів і сенаторів до польського парламенту. Вагомим доробком Ц. стала праця «Нарід, нація, держава» (Л., 1934; В., 1993), в якій він досліджує еволюцію державності, аналізуючи функціонува­н­ня та різновиди життя племені, родини, роду, народу, шукає витоки держави у племін­них звʼязках, зумовлених спільними інтересами, мовою, релігією, територією, звичаями. У вересні 1939 заарештований органами НКВС, які активно намагалися схилити його на свій бік, однак без­успішно. Помер від виснаже­н­ня в одній із вʼязниць Саратова.

Завантажити статтю