Целевич Володимир Михайлович

ЦЕЛЕ́ВИЧ Володимир Михайлович (псевдонім і криптонім: Вол. Целевич; В. Ц.; 21. 04. 1890, Львів — 1943, м. Саратов, РФ) — правознавець, публіцист, редактор, громадсько-політичний діяч. Освіту здобув у Львівському університеті. Зі студентських років брав участь у громадському житті, зокрема у підписанні декларації «За український університет», ініційованій Є. Коновальцем. 1919–22 — секретар горожанського комітету у Львові. 1920 увійшов до складу Начальної колегії Української військової організації (УВО). 1923–24 перебував у США, де проводив серед українства пропагандистську роботу: розповідав про польську насильницьку колонізацію українських земель, про тотальне нищення українських шкіл, як суддя проводив серед нью-йоркських українців-січовиків «присягу на вірність і поміч українському народові в його визвольній боротьбі» тощо. У газеті «Свобода» опублікував низку аргументованих статей-коментарів: «Політичне положення українців на землях під польською владою» (1923, 11 грудня), «Життя під польською займанщиною» (28 січня), «Положення в краю» (29 лютого), «Причини упадку нашої держави» (5 березня), «Життя під польською окупацією» (26 березня; усі — 1924). У 1925 один із перших залишив лави УВО, проте вже 11 липня того ж року, коли було проголошено Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), Ц. обрано членом та генеральним секретарем (1925–28, 1932–37); у 1932–35 — редактор його друкованого органу — тижневика «Свобода» (Львів). 1926 Ц. заарештовано. 1928–30 та 1935–39 — посол до польського сейму, а також заступник голови українського посольського Клубу. Від 1932 — член головного виділу, референт пропаганди товариства «Просвіта». Викладав право у Львівському та Кам’янець-Подільському університетах. Активну теоретико-політичну діяльність поєднував із редакторсько-публіцистичною. Свої потенційні можливості матеріалізовував у промовах, політико-правових бесідах та численних публікаціях. Так, у статті «Світова й українська політика в 1931 р.» («Свобода», 1932, 24 січня), аналізуючи загалом політичний і господарський стан у світі, стосовно України, а точніше західноукраїнських земель, він писав, що треба, як ніколи, розраховувати на власні сили, «щоб ми мимо всіх перепон розбудовували всі ділянки нашого життя». Ц. наголошував на тому, що «пацифікація» та господарська скрута, на жаль, ослабила волю, працездатність в деякої частини інтелігенції, похитнули віру у власні сили. Про проблеми інтелігенції, її завдання писав у передовій статті «На службу народові!» («Свобода», 1932, 26 червня). Публіцист зазначав, що у східній Україні більшовики переслідували усі прояви українського життя, розстрілювали селян, робітників, діячів науки, літератури і мистецтва. Акцентуючи увагу на свідомості, завзятості, енергії та життєздатності українців, Ц. ставив питання про те, що проблема української держави вже стала справою світової політики. На 4-му з’їзді УНДО у Львові (25 березня 1932) виступив із програмними статтями, в яких акцентував на найголовнішому: не можна вдовольнятися якимись тимчасовими розбурхуваннями народних мас, треба вести постійно політичну пропаганду української справи поза кордоном, зміцнювати політичну боротьбу за права українського народу. Порушував і низку актуальних соціально-економічних питань у статтях, коментарях, спостереженнях. Важливою сторінкою у його політико-культурологічній діяльності є творення концепції, платформи та пошуки шляхів до реалізації т. зв. нормалізації — комплексу заходів і спроб унормувати українсько-польські взаємини в тодішній Польщі, розпочатий 1935 керівниками УНДО Ц., В. Мудрим, О. Луцьким і польським міністром М. Косцялковським. Причиною цієї програми стало складне становище українського народу, спричинене більшовицькими репресіями та прийняття в Польщі нової виборчої ординації, що зробила неможливим введення українських послів і сенаторів до польського парламенту. Вагомим доробком Ц. стала праця «Нарід, нація, держава» (Л., 1934; В., 1993), в якій він досліджує еволюцію державності, аналізуючи функціонування та різновиди життя племені, родини, роду, народу, шукає витоки держави у племінних зв’язках, зумовлених спільними інтересами, мовою, релігією, територією, звичаями. У вересні 1939 заарештований органами НКВС, які активно намагалися схилити його на свій бік, однак безуспішно. Помер від виснаження в одній із в’язниць Саратова.

Рекомендована література

1. S. Skrzypka. Ukrainiec na Lubiance // Lwow i Wilno [London]. 1947, 28 Sept.;
   Google Scholar Internet
2. Книш З. Начальна команда УВО у Львові // Євген Коновалець та його доба. Мюнхен, 1974;
   Google Scholar Internet
3. Качкан В. Етнокультурні студії Юліана Целевича // Ю. Целевич — історик, етнограф, педагог. Ів.-Ф., 1993;
   Google Scholar Internet
4. Його ж. Характеру незламного: Штрихи до життєпису Володимира Целевича // Целевич В. Нарід, нація, держава. В., 1993;
   Google Scholar Internet
5. Його ж. Хай святиться ім’я твоє: Галицькі просвітницькі діячі, письменники, вчені — вихідці із священицьких родин. Чц., 1994;
   Google Scholar Internet
6. Його ж. Нев’януча галузка калини. К., 2011;
   Google Scholar Internet
7. Його ж. На гребені думки. Т. 2. Ів.-Ф., 2015.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю