Коновалець Євген Михайлович

Визначення і загальна характеристика

КОНОВА́ЛЕЦЬ Євген Михайлович (псевд.: Віра, Валентин, Вірленко, Вірський, Дід, Дідько, Дядько, Мудрий, Святослав; 14. 06. 1891, с. Зашків, нині Жовківського р-ну Львівської обл. — 23. 05. 1938, м. Рот­тердам, Нідерланди) — військовий і політичний діяч. Брат М. Коновальця. 1901–09 на­вчався в Ака­демічній українській гімназії у Львові, від 1909 — на юридичному факультеті Львівського університету. 1913 став членом головної управи Українського студентського союзу та вступив до Української національно-демо­кратичної партії (очолював 4-у секцію). Учасник 1-го (1909) та 2-го (1913) всеукраїнських студентських зʼїз­дів, де по­зна­йомився з Д. Донцовим.

З початком 1-ї світової вій­ни мобілізований до австро-угорського війська. У червні 1915 під час боїв на г. Маківка потрапив у російський полон. Пере­бував у таборі для військо­вополонених у м. Царицин (нині Волго­град, РФ). Разом із іншими старшинами вів пропагандистську й організаційну роботу серед полонених. У вересні 1917 втік з табору і пере­їхав до Києва. Сформував і уві­йшов до складу Галицько-Буковинського куреня Січо­вих стрільців (у січні 1918 обра­ний його командиром та головою стрілецької ради), одним із зав­дань якого була охорона УЦР.

У січні–лютому 1918 брав участь у придушен­ні більшовицького пов­ста­н­ня в Києві. На поч. березня 1918 ново­сформований Полк Січових стрільців під командува­н­ням Коновальця разом із Запорозьким корпу­сом та Гай­дамацьким кошем Слобідської Украї­ни С. Пет­­люри звільнили Київ від більшовицької окупації. Після геть­манського пере­вороту полк його роз­зброєно і роз­формовано. На­прикінці серп­ня 1918 він з до­зволу геть­мана П. Скоропадського роз­почав фор­мува­н­ня у Білій Церкві Окре­­мого загону Січових стрільців (згодом — Осадний корпус). У листопаді 1918 у ході антигеть­манського пов­ста­н­ня Січові стрільці роз­громили геть­манські війська побл. с. Мотовилівка (нині Фастівського р-ну Київської обл.). Від­тоді ко­­ман­дував дивізією, корпусом і групою Січових стрільців у боях із більшо­вицькими і денікінськими військами.

Після виходу зі складу Директорії УНР В. Вин­ниченка Коновальця роз­глядали як кандидата у члени Директорії. Невдачі на фронтах змусили уряд УНР 6 грудня 1919 ухвалити ріше­н­ня про роз­пуск регулярної армії і пере­хід до партизанської боротьби, тому він роз­формував свої під­роз­діли. Пере­бував у польському таборі для військовополонених у Луцьку, навесні 1920 пере­їхав до Чехо-Словач­чини. У серпні 1920 за без­посередньої участі Коновальця з окремих груп колишніх Cічових стрільців (з метою збереже­н­ня військ. кадрів української армії) створено УВО, яку він очолив. З часом УВО головну увагу зосередила на боротьбі з польською владою на західноукраїнських землях. Меш­кав у Львові, 1922 через за­грозу арешту ви­їхав за кордон. Проживав у Чехо-Словач­чині, Німеч­чині, Швейцарії, Італії.

Ідеологія українського націоналізму, що набирала значного пошире­н­ня, вимагала організаційного оформле­н­ня нового руху. Тому 1927 на 1-й конференції українських націоналістів організовано Провід українських націоналістів, 1929 на 1-му кон­гресі українських націоналістів — ОУН на чолі з Коновальцем (первісно роз­глядав її як політичний рух, з легальним політичним виявом і під­пільною складовою). Головним зав­да­н­ням ви­значено боротьбу за від­родже­н­ня державної незалежності України легальними і нелегальними методами. На­прикінці 1920-х — на поч. 1930-х рр. він, організаційно зміцнивши УВО й ОУН, встановив контакти з політичними колами Німеч­чини, Великої Британії, Литви, Іспанії, Італії; організував українську інформаційну службу в багатьох політичних центрах Європи; залучив до спів­праці в ОУН широкі кола української еміграції.

Під його керівництвом створено мережу ОУН на західноукраїнських землях, яка проникала і на теритиорії УРСР, осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Німеч­чині, Чехо-Словач­чині, Швейцарії, Бельгії. З ініціативи Коновальця засновано Українську стрілецьку громаду (США), на базі якої згодом по­стала Організація державного визволе­н­ня України, й Українське національне обʼ­єд­на­н­ня (Канада); для під­готовки до майбутньої збройної боротьби сформовано військовий штаб і укомплектовано школи з під­готовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словач­чині, Австрії.

Роз­робляв теоретичні про­блеми роз­витку ідеології націоналізму, від­повід­ні публікації вміщував у націєзахисній пресі («Сурма», «Український націона­ліст» та ін.). Автор кн. «Причинки до історії української революції» (Прага, 1928). Діяльність Коновальця на чолі ОУН знаходила під­тримку в молоді, хоча він за­стерігав від надмірного захопле­н­ня під­пільною і терористичною діяльністю й тоталітарними практиками. Водночас намагався поширювати вплив ОУН на легальне українське життя, винести пита­н­ня про голодомор 1932–33 в УСРР, національні утиски українців у Галичині, на Буковині та Волині на роз­гляд Ліги Націй. Через збільше­н­ня впливу ОУН радянське керівництво ухвалило ріше­н­ня про ліквідацію Коновальця. За версією, оприлюдненою КДБ, він загинув унаслідок терористичного акту, здійсненого агентом радянських спец­служб, хоча існують й інші версії. У рідному селі (діє також його музей), м. Жовква та с. Старі Кути (Косівського р-ну Івано-Франківської обл.) йому встановлено памʼятники, у Києві, Львові, Івано-Франківську — меморіальні дошки.

Літ.: Мартинець В. Українське під­пі­л­ля: Від УВО до ОУН: Спогади й мат. до пере­д­історії та історії укр. організов. націоналізму. Він­ніпеґ, 1949; Кутько Я. Пекельна машина в Рот­тердамі. Ч. 1–3. Нью-Йорк, 1952–53; Мірчук П. Євген Коновалець. Торонто, 1958; R. Torzecki. Kwestia ukrainska w polityce III Rzeszy (1933–45). Warszawa, 1972; Євген Коновалець та його доба. Мюнхен, 1974; Онаць­кий Є. Шляхом на Рот­тердам. Буенос-Айрес, 1983; R. Wysocki. Organizacja Ukraiń­skich Nacjonalistów w Polsce w latach 1929–1939. Geneza. Struktura. Program. Ideologia. Lublin, 2003; Документи й матеріали з історії Організації Українських Націоналістів. К., 2005. Т. 1, 2007. Т. 2, ч. 2, 2010. Т. 2. ч. 1; Кон­грес Українських Націоналістів 1929 р.: Док. і мат. Л., 2006; Былинин В. К., Коротаев В. И. Порт­рет лидера ОУН в интерьере ино­стран­ных ра­зведок. По материалам АП РФ, ГАРФ, РГВА и ЦА ФСБ РФ // Тр. Об-ва изучения истории отечествен. спец­служб. Москва, 2006; Кучерук О. Євген Коновалець. 1891–1938. К., 2008.

О. С. Кучерук

Завантажити статтю