ФРАНЦЕ́ВИЧ Леонiд Іванович (03. 10. 1935, Харкiв — 29. 05. 2024, Київ) — зоолог, ентомолог, фізіолог та радіо­еколог. Син І. Францевича. Доктор біо­логічних наук (1981), професор (1992), член-кореспондент НАНУ (1990). Заслужений діяч науки і техніки України (2005). Державні премiї СРСР (1987) та України в галузі науки і техніки (2004), премія імені І. Шмальгаузена НАНУ (2000). Закiнчив Київський університет імені Т. Шевченка (1958), де 1959–63 й працював. У 1958–59 учителював. Від 1963 — в Iн­ститутi зоологiї НАНУ: 1981–99 — завідувач вiд­дiлу фiзiологiї поведiнки комах, 1999–2004 — головний науковий спів­робітник, від 2004 — радник при дирекції; водночас від 2016 — головний науковий спів­робітник Ін­ституту еволюційної екології НАНУ (обидва — Київ). 1986–88 очолював роботу київських зоологів у Зоні від­чуже­н­ня ЧАЕС. 1999–2004 — за­ступник академіка-секретаря Від­діле­н­ня загальної біо­логії НАНУ. Наукові праці присвячені ви­вчен­ню різних органів і функціонального значе­н­ня окремих структур у комах. Вперше встановив здатність комах роз­пі­знавати випадкові двовимірні зображе­н­ня, детально дослідив кінематику локомоторних маневрів, орієнтації тощо. Його фундаментальні дослідже­н­ня, присвячені впливу Чорнобильської ката­строфи на довкі­л­ля, науковому об­ґрунтуван­ню реабілітації за­бруднених територій та радіаційного захисту населе­н­ня, стали класичними в сучасній радіобіо­логії та основою концепції мозаїчного заповіда­н­ня зони від­чуже­н­ня. Вперше в Україні опублікував оптимізаційну модель роз­рахунку допустимих рівнів за­брудне­н­ня. Автор спогадів «И. Н. Францевич — воспоминания об отце» (К., 2005).