ФРАНЦЕ́ВИЧ Іван Микитович (21(03). 08. 1905, Полтава — 14. 02. 1985, Київ) — фізико-хімік, матеріало­знавець. Батько Л. Францевича. Доктор хімічних наук (1961), професор (1934), академік АН УРСР (1961). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1965). Сталінська премія (1951), Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1969), премії РМ СРСР (1981), імені П. Соболєвського (1977) та імені М. Курнакова (1983) АН СРСР. Герой Соціалістичної Праці (1969). Державні нагороди СРСР. Закінчив Харківський ІНО (1929). Працював 1922–24 на Полтавському паровозоремонтному заводі; 1929–52 — в Ін­ституті чорної металургії АН УРСР (Київ): 1935–39 — завідувач рентґенівської лабораторії, від 1939 — завідувач від­ділу фізико-хімії металургійних процесів, за­ступник директора з наукової роботи; водночас 1930–39 — у Харківському університеті: від 1936 — завідувач кафедри фізичної хімії; 1945–53 — завідувач одно­ймен­ної кафедри Київського університету імені Т. Шевченка; 1952–55 — директор-засновник Лабораторії спеціальних сплавів АН УРСР; 1955–73 — директор-засновник, 1973–85 — завідувач від­ділу гетероген­ної кінетики радіо- та рентґено­спектрального аналізу Ін­ституту про­блем матеріало­знавства АН УРСР (обидва — Київ). Засновник і головний редактор ж. «Порошкова металургія» (1961–85). Разом із В. Єременком, Г. Писаренком, І. Федорченком та ін. заклав під­валини роз­витку матеріало­знавства в Україні. Заснував ві­дому в світі наукову школу. Наукові дослідже­н­ня: про­блеми метало­знавства; ви­вче­н­ня впливу старі­н­ня, формува­н­ня мозаїчних структур, двійників, впливу домішок на механічні властивості, окисле­н­ня та жароміцність металевих сплавів. Під його керівництвом були виконані дослідже­н­ня із роз­робле­н­ня теоретичних перед­умов до вибору матеріалів, що при­значалися для роботи при особливо високих температурах. 1985 його імʼя присвоєно Ін­ституту про­блем матеріало­знавства НАНУ, 1987 Президією НАНУ засновано премію імені Ф. 1999 у Полтаві на вулиці Вузька від­крито меморіальну дошку.