Український прапор (Відень, Берлін)

УКРАЇ́НСЬКИЙ ПРА́ПОР» — громадсько-політична газета. Видавали від 8 серпня 1919 до 10 листопада 1923 у Відні, від 24 листопада 1923 до 15 вересня 1932 у Берліні. Засновник і перший редактор — С. Баран. Спочатку була друкованим органом Української народної трудової партії (до якої належали президент ЗУНР Є. Петрушевич і члени його уряду, що й фінансував ви­да­н­ня), а від 22 серпня 1920 — офіційний орган уряду ЗУНР за кордоном. Упродовж існува­н­ня змінювала періодичність: пів­тижневик (1919—20), тижневик (1920—29), місячник (1930—31), квартальник (1932). Редактори: П. Лисяк, І. Німчук (у Відні), І. Проць (у Берліні). Першочергове зав­да­н­ня «У. п.» — висвітле­н­ня роботи екзильного уряду Є. Петрушевича в проведен­ні ним між­народної діяльності за ви­зна­н­ня державності ЗУНР, про що пові­домляли в офіціальній частині часопису, де друкували числен­ні документи, з якими зверталися за під­тримкою до усіх між­народних ін­ституцій та впливових закордон­них політиків (ноти до Ліги Націй, Ради амбасадорів, різних між­народних форумів тощо, а також протести, декларації, ві­дозви, меморандуми та ін.). По­стійними спів­робітниками у ві­денський період ви­да­н­ня були К. Левицький та О. Назарук. Як єдиний політичний ре­презентант тодішньої великої української галицької громади у Відні, часопис набув значної популярності. На його шпальтах обовʼязково вміщували ста­т­тю редактора про актуальні події; в літературній частині й роз­ділі бібліо­графії зна­йомили з новітніми мемуарами ві­домих громадсько-політичних діячів, белетристичними творами тогочасних українських письмен­ників, нагадували про памʼятні дати видатних українців і привертали увагу до їхніх творчих на­дбань, своєчасно анонсували новинки в українських книговидавництві та пресі. Тематичні рубрики: «Між­народнє положен­нє», «Політичний огляд», «На українських землях», «З Великої України», «З Надні­прянщини», «З Галичини», «З Угорської України», «В Польщі», «Економічний огляд» та ін. По­стійно моніторили іноземну пресу, зокрема щодо публікацій з питань, що стосувалися Східної Галичини, привертали увагу до актуальних матеріалів української періодики, що виходила на етнічних українських землях і на еміграції. Трагічні реалії про­грашу Визвольних змагань зумовили політику взаємного поборюва­н­ня урядів ЗУНР та УНР, що виливалося на сторінки полемікою з над­дні­прянськими опонентами. Роз­глядаючи Польщу найнебезпечнішим ворогом Східної Галичини, союз із більшовиками вважали меншим злом, чим пояснюється від­повід­ний характер частини матеріалів політичної тематики. Оперативно пові­домляли про становище українського громадянства на захоплених Польщею українських теренах, налагодивши збір від­повід­ної конкретної інформації серед очевидців. На пʼятому році існува­н­ня видавці остаточно ви­значилися з орієнтирами своєї політики — курс на спів­працю з радянською Україною. До традиційних рубрик долучали матеріали з позитивними пові­домле­н­нями про роз­квіт українства в радянській республіці. Активно від­гукнулася газета й на процес у Харкові над СВУ, виправдовуючи позицію радянської влади. Із часописом спів­працювали: А. Жук (1920—29), М. Лозинський (1921—24), П. Карманський (1922—25 він був пред­ставником ЗУНР в Аргентині та Бразилії); активними спів­робітниками берлінського періоду були Ю. Бачинський, Р. Перфецький, О. Грицай (до 1929 опікувався літературно-бібліо­графічною частиною).

Завантажити статтю