Український прапор (Відень, Берлін)
УКРАЇ́НСЬКИЙ ПРА́ПОР» — громадсько-політична газета. Видавали від 8 серпня 1919 до 10 листопада 1923 у Відні, від 24 листопада 1923 до 15 вересня 1932 у Берліні. Засновник і перший редактор — С. Баран. Спочатку була друкованим органом Української народної трудової партії (до якої належали президент ЗУНР Є. Петрушевич і члени його уряду, що й фінансував видання), а від 22 серпня 1920 — офіційний орган уряду ЗУНР за кордоном. Упродовж існування змінювала періодичність: півтижневик (1919–20), тижневик (1920–29), місячник (1930–31), квартальник (1932). Редактори: П. Лисяк, І. Німчук (у Відні), І. Проць (у Берліні). Першочергове завдання «У. п.» — висвітлення роботи екзильного уряду Є. Петрушевича в проведенні ним міжнародної діяльності за визнання державності ЗУНР, про що повідомляли в офіціальній частині часопису, де друкували численні документи, з якими зверталися за підтримкою до усіх міжнародних інституцій та впливових закордонних політиків (ноти до Ліги Націй, Ради амбасадорів, різних міжнародних форумів тощо, а також протести, декларації, відозви, меморандуми та ін.). Постійними співробітниками у віденський період видання були К. Левицький та О. Назарук. Як єдиний політичний репрезентант тодішньої великої української галицької громади у Відні, часопис набув значної популярності. На його шпальтах обов’язково вміщували статтю редактора про актуальні події; в літературній частині й розділі бібліографії знайомили з новітніми мемуарами відомих громадсько-політичних діячів, белетристичними творами тогочасних українських письменників, нагадували про пам’ятні дати видатних українців і привертали увагу до їхніх творчих надбань, своєчасно анонсували новинки в українських книговидавництві та пресі. Тематичні рубрики: «Міжнароднє положеннє», «Політичний огляд», «На українських землях», «З Великої України», «З Надніпрянщини», «З Галичини», «З Угорської України», «В Польщі», «Економічний огляд» та ін. Постійно моніторили іноземну пресу, зокрема щодо публікацій з питань, що стосувалися Східної Галичини, привертали увагу до актуальних матеріалів української періодики, що виходила на етнічних українських землях і на еміграції. Трагічні реалії програшу Визвольних змагань зумовили політику взаємного поборювання урядів ЗУНР та УНР, що виливалося на сторінки полемікою з наддніпрянськими опонентами. Розглядаючи Польщу найнебезпечнішим ворогом Східної Галичини, союз із більшовиками вважали меншим злом, чим пояснюється відповідний характер частини матеріалів політичної тематики. Оперативно повідомляли про становище українського громадянства на захоплених Польщею українських теренах, налагодивши збір відповідної конкретної інформації серед очевидців. На п’ятому році існування видавці остаточно визначилися з орієнтирами своєї політики — курс на співпрацю з радянською Україною. До традиційних рубрик долучали матеріали з позитивними повідомленнями про розквіт українства в радянській республіці. Активно відгукнулася газета й на процес у Харкові над СВУ, виправдовуючи позицію радянської влади. Із часописом співпрацювали: А. Жук (1920–29), М. Лозинський (1921–24), П. Карманський (1922–25 він був представником ЗУНР в Аргентині та Бразилії); активними співробітниками берлінського періоду були Ю. Бачинський, Р. Перфецький, О. Грицай (до 1929 опікувався літературно-бібліографічною частиною).
Рекомендована література
- Кулеша Н. «Український Прапор» (1919–1923 рр.): віденський період часопису уряду ЗУНР // Зб. праць НДІ пресознавства. Л., 2014. Вип. 4;
- Її ж. «Український Прапор» (1923–1932 рр.): берлінський період часопису Президента Української Національної Ради // Там само. 2019. Вип. 9.
Завантажити статтю
Періодика 
