Сукачов Леонід Іванович

СУКАЧО́В Леонід Іванович (псевдоніми: Леонід Гадяцький, Юрій Вітренко, Омелько Блюденко, Ель Чо; 01(14). 04. 1912, Полтава — 19. 12. 1937) — письмен­ник, літературо­знавець. Шкільні роки минули у с. Березова Лука Гадяцького, нині Миргородського р-ну Полтавської обл. Дебютував на­прикінці 1920-х рр. віршами, гуморесками у гадяцькій технікумівській стінгазеті, згодом твори друкували в газетах «Крицеві шляхи», «Ударник», «Більшовик Полтавщини», при якій керував літстудією, що видала збірник «За багатоміль­йон­ний комсомол» (1931). Закінчив Полтавський ІНО (1932). Належав до літобʼ­єд­на­н­ня ЛОЧАФ. 1933—34 — від­повід­альний секретар журналу «Піонерія», де під псевдонімами Леонід Гадяцький, Ель Чо вміщував вірші, оповіда­н­ня, нариси, також їх публікували в журналах «Дитячий рух», «Піонервожатий», «Весела бригада», «Молодняк»; 1934 ви­йшла друком його книга для дітей «Народжені Жовтнем». У пере­робці С. ви­дано «Щоден­ник Еміля Соляно» А. Тор­реса (Х.; О., 1933; пере­клад з іспанської мови М. Іванова). Після закінче­н­ня аспірантури при Київському університеті (1936) працював старшим науковим спів­робітником Ін­ституту української літератури імені Т. Шевченка АН УРСР (Київ), водночас викладав українську літературу в Київському педагогічному ін­ституті. Автор літературно-критичних статей у періодиці («Літературна критика», «Літературна газета», «Вісті» тощо), зокрема з питань шевченко­знавства. Брав участь у під­готовці академічного ви­да­н­ня творів Т. Шевченка (2-й і 5-й т.), 1937 працював над примітками до 6-го т. Влітку того ж року за доносом заарештований і не­вдовзі роз­стріляний. Реабілітований 1955.

Завантажити статтю