Попсуєнко Юрій Георгійович

ПОПСУЄ́НКО Юрій Георгі­йович (псевдоніми: Юрій Сергієнко, Юрій Скачко; 07. 06. 1940, м. Джанкой, нині АР Крим) — пере­кладач. Член НСПУ (1979), НСЖУ (1975). Від­знака «За заслуги перед польською культурою» (Польща, 1985). Премія імені М. Рильського (2011). Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1964). Працював редактором видавництв «Дні­про» (1963—67) та «Молодь» (1967—98), головним редактором видавничого газетно-журнального концерну «РІА-Прес» (1992—96) і Видавничого дому «Києво-Могилянська академія» (2001—03), провід­ним науковим редактором видавництва «Українська енциклопедія» (2003—10). Був головним літературним екс­пертом «Банківської енциклопедії України» (1999—2000). Автор багатьох пере­кладів, зокрема з польської — «Дивак» Р. Мєрніка (1966), «Пригоди вісьмох справедливих» (1967) та «Вождь справедливих» (1977) Р. Лісковацького, «Далекі зорі» М. Варненської (1969), «Від­пустка на Адріатиці» З. Посмиш (1972), «Діснейленд» С. Дигата (1973), «Оста­н­ня ніч у Сьюдад-Трухіль­йо» А. Виджинського (1974), «В Роз­токах» В. Оркана (1976), «Анелька» Б. Пруса (1978), «Поколі­н­ня» Б. Чешка (1980), «Кінець канікул» Я. Домагаліка (1981), «Витівки Йонатана Коота» Я. Пшимановського (1988), «Правила життя» Я. Корчака (1989), «Голем XIV» С. Лема (1990), «Алхімія слова» (1991) та «Король життя» (1997) Я. Парандовського, «Бікіні» Я. Вишневського (2010, 2016), «Польська демократія» М. Сліви (2013), «Інформаційні компетенції молоді» М. Мухацького (2014), «Дзедушицькі» К. Карольчака (2015), «Без­цін­ний» З. Мілошевського, збірник пʼєс «А може, ні…» (обидва — 2017); з англійської — повісті та оповіда­н­ня Е. Міт­тельгольцер (1967), Дж. Гірна (1967), Ф.-Х. Сіоніла (1970), Ф. Боноскі (1976), К. Вон­неґута (1976), Г. Гар­рісона (1980), Ф. Макдональда (1988); зі шведської — романи Бу Балдерсона (1988), Я. Мортенсона (1990); з російської — повісті П. Сєверова (1973), В. Зайця (1986), М. Єрьоміна (1986), С. Бородіна (1990), О. Волкова (1993, 2002, 2010). Пере­клади П. від­значаються точністю влуча­н­ня у смисловий і лексичний лад оригіналу, що є ознакою досконалого володі­н­ня мовою першоджерела, а отже, викликає довіру до інтер­претованого твору вже з перших рядків його прочита­н­ня.