Чирко Іван Корнійович

ЧИРКО́ Іван Корні­йович (08. 03. 1922, м-ко Носівка Ніжинського пов. Чернігівської губ., нині місто Ніжинського р-ну Чернігівської обл. — 10. 05. 2003, Київ) — пере­кладач, кита­їст, японіст. Член НСПУ (1964). Учасник 2-ї світової війни. На­вчався на курсах військових пере­кладачів східних мов Далеко­східного фронту (1943—45), де згодом викладав китайську мову; 1951—53 — пере­кладач при Головному командуван­ні військ на Далекому Сході. Закінчив Київський педагогічний ін­ститут іноземних мов (1959). Від 1953 — цензор у Головліті УРСР; від 1954 — викладач китайської мови Київського університету імені Т. Шевченка; від 1963 — редактор видавництва «Молодь» (Київ); 1966—82 — викладач китайської мови Київського вищого загальновійськового командного училища; 1992—2000 — науковий спів­робітник від­ділу порівняльних досліджень Ін­ституту україно­знавства Київського університету імені Т. Шевченка, водночас був старшим викладачем китайської мови у МЗС України. Організатор і викладач першої в Україні школи-інтернату з по­глибленим ви­вче­н­ням китайської мови, брав участь у створен­ні під­ручників (1955). Учасник Між­народного симпозіуму з питань сучасної китайської літератури (м. Цзіньшань, 1986), конференції «Україна — Китай: шляхи спів­робітництва» (Київ, 1993). Редагував Великий українсько-китайський і китайсько-український словник на замовле­н­ня Харбінського університету (на­друкований 2008 у Китаї). Досліджував і популяризував китайську літературу та культуру. Пере­кладав з китайської та японської мов. Дебютував 1955 книгою пере­кладів оповідань для дітей «Діти нового Китаю». У пере­кладі Ч. окремими ви­да­н­нями ви­йшли: з китайської — збірка оповідань «Рідне село» (1957), повість «Справжня історія А-Кʼю» (1958), «Ви­брані твори» (1961) та «Твори» (1981) Лу Сіня, драма «Ви­пробува­н­ня» Ся Яня, оповіда­н­ня для дітей «Веселий день» Чжу Бая (обидва — 1957), романи «Веселка» Мао Дуня, «Під­земна війна» Лі Ке й Лі Веіхань, повісті «Я хочу вчитись» Гао Юйбао (усі — 1959), «У мирні дні» Ду Пенчена (1961), роман «Не­звичайна весна» Чжоу Лібо (1962), новели «Серп місяця» (1974), роман «Сянцзи — верблюд» (1978) та повість-казка «День народже­н­ня Сяопо» (1984) Лао Ше, роман «Сімʼя» Ба Цзіня (1976), новели «Ченці-чудотворці» Пу Сунліна (1980), роман «Іржа» (1985) та критичний нарис «Нічні роз­думи» (1989) Мао Дуня, а також «Китайські прислівʼя та приказки» (1984), «Китайські народні казки» (1991), «Чарівний пензлик Ма Ляна: казки китайських письмен­ників» (1992); з японської — роман та повість «Жінка. Нащадок Каїна» Такео Арісіма (1970; 1975; усі — Київ). Для УЛЕ під­готував стат­ті «Китайська література» (т. 2, 1990), «Лу Сінь» (т. 3, 1995), для ЕСУ — «Ге Баоцюань» (т. 5, 2006), роз­діл «Китайсько-українські літературні звʼязки» до стат­ті «Китай» (т. 13, 2013, спів­авт.).

Пр.: Українсько-китайські літературні звʼязки // Україна — Китай: шляхи спів­робітництва: Мат. конф. 1994; Українсько-китайські літературно-культурні взаємини: Етапи по­ступу в ХХ ст. // Україна, українці, україно­знавство у ХХ ст. в джерелах і документах: Зб. наук. пр. 1999. № 2; Україна — Китай. Від найдавніших часів і донині // Україна і Схід: панорама культурно-спільнотних взаємин. Вип. 1. 2001 (усі — Київ).

Літ.: Іван Корні­йович Чирко. Пішла з життя непересічна людина, яскрава особистість, талановитий син українського народу // Східний світ. 2004. № 2; Наливайко С. Кита­їст Іван Чирко, японка Йоко Сацукі та «Індієць» я // Україно­знавство. 2004. № 2; Тесленко І. Іван Чирко, «китаєць» із Чернігівщини // Україна молода. 2004, 5 жовт.; Соломаха В. Український посол китайської літератури // Фурса В. М. Славні імена Носівщини. 2-е вид. Ніжин, 2012; Коваль О. Іван Чирко — патріарх українського китає­знавства // Україна—Китай. 2019. № 18.

М. І. Литвинець

Завантажити статтю