Попович Омелян Олександрович

ПОПО́ВИЧ Омелян Олександрович (псевд. і крипт.: Е. А. П., О. О., О. П., Ом. Ол., Ом. П., О.-о-о, О-ъ П-ъ, П., Поп. О., П...ч Ом., Александрович, Еміліян, Емілія Александрівна, Мурашка, Олександрів, Олексів, Омелян, та ін.; 06(18). 08. 1856, с. Дорна-Ватра, нині м. Ватра-Дорней, Румунія — 22. 03. 1930, м. Заліщики, нині Чортківського p-ну Теpнопільської обл.) — громадсько-політичний і просвітній діяч, педагог, публіцист. Батько І. Поповича. На­вчався у Чернівецькій гімназії і учительській семінарії, після її закінче­н­ня від 1877 працював учителем та управителем у школах Чернівців і перед­мість. 1874 став членом таємного москвофільського товариства гімназистів «Согласіє», де був бібліотекарем, секретарем, а 1876—77 — головою. У 1880-х рр. пере­йшов на народовські позиції. Брав активну участь у діяльності товариства «Братний союз». Окрім вихова­н­ня в українському дусі, ви­вче­н­ня української літератури та історії, воно сприяло пробуджен­ню національних почут­тів своїми музично-декл­аматорськими ви­ступами і театральними ви­ставами. Від 1877 — член, від 1884 — голова чернівецького просвітнього товариства «Руська бесіда», 1880—1918 редагував його ви­да­н­ня — «Православний руський календар». Тоді ж став членом першої української організації «Руська рада», був секретарем «Народного дому» в Чернівцях. Від 1885 брав активну участь у ви­дан­ні г. «Буковина» (під час російської окупації Буковини 1915—17 друкували як орган Союзу українських послів у Відні). Від 1892 — окружний шкільний ін­спектор, від 1897 — за­ступник кра­йового шкільного ін­спектора; від 1905 — голова Української іспитової комісії для народних і виділових шкіл у Чернівцях. Перший кра­йовий ін­спектор українських народних шкіл і вчительських семінарій Буковини (1906—12). На цих посадах роз­будовув українське народне шкільництво та українізував семінарії Буковини, за його сприя­н­ня у кожному українському селі було засновано школу з українською мовою викла­да­н­ня (загалом 1896—1912 організував понад 200 українських шкіл, що мали 800 класів і 40 000 учнів). Уклав читанки, граматики, рахункові книжки, карти країв тощо українською мовою для всіх класів народної школи, для математики використовували пере­кладені ним німецькі під­ручники. 1892 видав свої під­ручники фонетичним правописом. Засновник і перший голова вчительського товариства «Руська школа» (1887). Член Національно-демократичної партії (1907). У 1911—18 — посол (депутат) Буковинського сейму, голова його четвертої, української, курії; водночас від 1912 — член Буковинського кра­йового виділу. Під час 1-ї світової війни був членом усіх загальноукраїнських організацій на еміграції. 25 жовтня 1918 на зборах членів буковинської Української національної ради у Чернівцях створено Український кра­йовий комітет Буковини — Буковинську делегатуру, яку очолив П.; 5 листопада на сесії кра­йового комітету його обрано президентом краю. Однак 9 листопада з початком окупації Буковини румунами її діячі пере­їхали до м. Станіслав (нині Івано-Франківськ), де засідала Українська національна рада. 1919 обраний одним із 3-х «місто­президентів» Національної ради Західної області УНР, членом її виділу. Був головою шкільної комісії та «Буковинської ради», за­ступником голови Трудової партії. 1922—29 — шкільний референт приватних народних шкіл, дитячих садків і вчительських семінарій при товаристві «Рідна школа» у Львові, голова різних шкільних секцій та іспитових комісій, за­ступник, згодом — голова видавничої комісії цього товариства. Дописував до «Народної Просвіти», «Діла», «Нового часу», «Українського голосу», «Рідної школи». Автор низки поетичних збірок, збірки оповідань, статей з педагогіки, вихова­н­ня і методики викла­да­н­ня у фахових журналах і окремими брошурами українською і німецькою мовами. Залишив спогади «Від­родже­н­ня Буковини» (Л., 1933). На честь П. пере­йменовано вулиці у Києві та Чернівцях (встановлено меморіальну дошку).

Завантажити статтю