Пригара Марія Аркадіївна

ПРИГА́РА Марія Аркадіївна (07(20). 02. 1908, Москва — 08. 09. 1983, Київ) — письменниця, перекладачка. Членкиня СПУ (1934). Премія імені Лесі Українки (1979). Дитинство минуло на Криворіжжі. 1923 закінчила трудову школу в Білій Церкві (нині Київська обл.). Підлітком захворіла на туберкульоз, що змусило родину 1924 перебратися до Одеси, де П. навчалася на санітарно-профілактичних курсах; відвідувала літературну студію «Гарт». Закінчила Київський ІНО (1931). Працювала позаштатним репортером у газеті «Пролетарська правда», літературним редактором у видавництвах; під час 2-ї світової війни — на радіостанції імені Т. Шевченка в Саратові (РФ); 1945–50 — заступник редактора журналу «Барвінок». Дебютувала 1924 віршем «Повстанець» в одеській газеті «Червоний степ». Авторка низки книг поезій, історичних повістей і казок для дітей, серед перших — «Весна на селі», «Дитячий садок» (обидві — 1929), «Хто швидше» (1930), «Товариш урожай» (1932). Вони виховували в кількох поколіннях українських юних читачів любов до батьківщини, її історії й природи. Разом із Н. Забілою уклала «Читанку» для 1-го класу (1939), з Т. Горбунцовою — «Читанки» для 1-го (1947) та 2-го (1948) класів середньої школи. Авторка лібрето «Вовк і семеро козенят». Іншу грань ліричної героїні поетеси розкривають її збірки для дорослих: «Дорогою війни» (1944), «Напередодні» (1947), «Сестри» (1948), «Надвечір’я» (1977). Плідно працювала П. у царині художнього перекладу, переважно з польської мови на українську, а також з німецької, російської та мови їдиш. Переклала окремі поезії А. Міцкевича, романи Б. Пруса («Фараон»), В. Реймонта («Селяни»), Е. Ожешко («Хам»), Є. Путрамента («Роздоріжжя»), твори В. Василевської («Полум’я на болотах», «Райдуга», «Просто любов», «Кімната на горищі», «Пісня над водами», «Земля в ярмі»), оповідання Г. Сенкевича та ін., з німецької — У. Бехера, з російської — М. Некрасова. Для дітей перекладала українською мовою твори К. Чуковського, Л. Кассіля, С. Маршака, Л. Квітка, Х. Левіної та ін. На будинку «Роліт» у Києві, де мешкала П., їй встановлено меморіальну дошку, на могилі — пам’ятник (скульптор М. Рапай, архітектор Л. Бальзак).

Рекомендована література

1. Мисюра Г. Зустріч з поетесою // Зоря Полтавщини. 1970, 21 жовт.;
   Google Scholar Internet
2. Шкаровська І. Такими були ми… // Вечірній Київ. 1978, 20 лют.;
   Google Scholar Internet
3. Лучук В. Щасливий дар: [Про перекладацьку майстерність М. Пригари] // Літературна Україна. 1978, 7 берез.;
   Google Scholar Internet
4. Ярмыш Ю. Ф. Мария Пригара // Ярмыш Ю. Ф. Детская литература Украины: Очерки. Москва, 1982;
   Google Scholar Internet
5. Марія Пригара (1908–1983) // Вітчизна. 2005. № 7–8;
   Google Scholar Internet
6. Латанський В. Мене підтримували її листи: Минуло 100 років від дня народження Марії Пригари // Літературна Україна. 2008, 6 берез.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю