Самойлов Олександр Пилипович

САМО́ЙЛОВ Олександр Пилипович (від народже­н­ня до 1892 — Шмуль Адольф Фішелевич; 26. 03(07. 04). 1867, Одеса — 22. 07. 1930, Москва) — фізіолог. Брат Я. Самойлова. Ленінська премія (1930). На­вчався на природничо-історичному від­ділен­ні фізико-математичного факультету Новоросійського університету в Одесі (1884—86), закінчив медичний факультет Дерптського університету (нині м. Тарту, Естонія, 1888), де 1891 за працю «Uеber das Schicksal des Eisens im tierischen Organismus» («Про долю заліза в тварин­ному організмі») йому присудили ступінь доктора медицини. 1892 брав участь у подолан­ні епідемії холери в м. Тобольськ (нині Тюменської обл., РФ). Від­тоді працював під керівництвом І. Па­влова у фізіологічній лабораторії Ін­ституту екс­периментальної медицини у Санкт-Петербурзі. 1894—1903 та 1924—30 — у Московському університеті: від 1894 — у фізіологічній лабораторії І. Сєченова, водночас 1896—1903 — приват-доцент кафедри фізіології, від 1924 — завідувач кафедри фізіології тварин; 1903—30 — професор кафедри зоології, порівняльної анатомії, фізіології й завідувач фізіологічної лабораторії Казанського університету (РФ). Наукові дослідже­н­ня у галузі фізіології нервової системи. Роз­вивав фізико-хімічний напрям у фізіології. Першим у Російській імперії зареєстрував електрокардіо­граму хворого серця (1907). Організатор перших електрокардіо­графічних лабораторій у Казані та Москві. Ви­значив температурний коефіцієнт процесу пере­дачі нервового імпульсу з нерва на мʼяз. Екс­периментально довів (1926), що в основі центрального гальмува­н­ня — виділе­н­ня хімічної речовини. Встановив у мʼязах наявність 2-х видів рецепторів. Один з основоположників сучасної електрофізіології та електрокардіо­графії. У своїй доповіді на 4-му Всесоюзному зʼ­їзді фізіологів в Харкові (1930) дав історичний аналіз роз­витку антагоністичної системи мʼязів.

Завантажити статтю