Світлична Леоніда Павлівна

СВІТЛИ́ЧНА Леоніда Павлівна (дівоче — Терещенко; 02. 04. 1924, Київ — 18. 02. 2003, там само) — громадська діячка. Дружина І. Світличного. Від 1941 на­вчалася у Київських медичному та гі­дромеліоративному ін­ститутах, 1948 закінчила Київський будівельний ін­ститут. Від­тоді проєктувала мости, на­вчалася в аспірантурі Ін­ституту будівельної механіки АН УРСР, працювала у Центральній науковій бібліотеці АН УРСР (усі — Київ). Після арешту чоловіка 1972 звільнена з викладацької роботи у Київському будівельному ін­ституті. Від 1979 — на пенсії. Проживала з чоловіком у заслан­ні, 1983 повернулася до Києва. Разом із В. Лісовою та М. Коцюбинською була роз­порядницею фонду О. Солженіцина в Україні. 1989 під­готувала разом із чоловіком до друку книгу «Серце для куль і для рим» (К., 1990), після його смерті — збірку віршів «У мене — тільки слово» (Х., 1994) та книгу спогадів «Доброокий» (1998), здала до друку книгу листів із табору «Не доходять ненаписані листи» (ви­йшла під на­звою «Іван Світличний. Голос доби», 2001); упорядкувала 2 книги листів «Голос доби. Листи з Парнасу» (2001; 2003; усі — Київ). До 10-ї річниці смерті І. Світличного написала ста­т­тю «Всі ми зі­йшли на свято його серця» // «Інформаційний бюлетень музею-архіву “Український самвидав”», 2002, № 5.