Яковлєв Сергій Всеволодович

Я́КОВЛЄВ Сергій Всеволодович (20. 11. 1956, Харків) — математик, фахівець у галузі управлі­н­ня в технічних системах. Доктор фізико-математичних наук (1990), професор (1992), член-кореспондент НАНУ (2024). Заслужений діяч науки і техніки України (1999). Державна премія України в галузі науки і техніки (2019). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2025). Закінчив Харківський ін­ститут радіо­електроніки (1978), де від­тоді й працював (нині університет): 1990—93 — професор кафедри прикладної математики. 1993—2004 — начальник кафедри прикладної математики, начальник факультету управлі­н­ня та інформатики, 2010—16 — професор кафедри інформаційних технологій та захисту інформації, за­ступник директора з на­вчальної та наукової роботи, перший за­ступник директора На­вчально-наукового ін­ституту Харківського університету внутрішніх справ; 2004—10 — професор Харківського ін­ституту управлі­н­ня, проректор з на­вчальної та наукової роботи Харківського економіко-правового університету, ректор Університету засобів масової інформації та телекомунікацій (Харків); від 2016 — професор кафедри математичного моделюва­н­ня та штучного інтелекту Національного аерокосмічного університету «Харківський авіаційний ін­ститут». Як учень В. Рвачова та Ю. Стояна продовжив їхні теоретичні дослідже­н­ня в напрямку роз­робле­н­ня нових математичних моделей та методів оптимізації складних процесів і систем з урахува­н­ням просторової форми обʼєктів та фізико-геометричних властивостей процесів роз­по­всюдже­н­ня небезпечних явищ. Зробив значний внесок у роз­робле­н­ня таких напрямів як формалізація задач функціональної без­пеки критичних систем та оптимізація їхніх параметрів, математичне моделюва­н­ня задач геометричного проєктува­н­ня, створе­н­ня та дослідже­н­ня властивостей спеціальних класів функцій для нерегулярного роз­міще­н­ня та покри­т­тя в системах управлі­н­ня, моніторингу та контролю над­звичайних ситуацій. Йому належать фундаментальні результати в області теорії та методів оптимального покри­т­тя множин довільної просторової форми. Разом із Ю. Стояном є засновниками нового напряму теорії дис­кретної оптимізації — евклідової комбінаторної оптимізації, що значно роз­ширило можливості впровадже­н­ня сучасних методів при досліджен­ні складних систем з урахува­н­ням їхньої дис­кретно-неперервної структури. Роз­робив методи послідовної статистичної оптимізації, що за­стосовують при роз­вʼязан­ні багатоекс­тремальних задач оптимізації великої роз­мірності.

Завантажити статтю