Шмідт Отто Юлійович

ШМІДТ Отто Юлі­йович (18(30). 09. 1891, м. Могильов, нині Білорусь — 07. 09. 1956, Москва) — математик, геофізик, астроном. Професор (1924), академік АН УРСР (1934) та АН СРСР (1935; у 1939—42 — її віце-президент). Герой Радянського Союзу (1937). Державні нагороди СРСР. Деякий час у дитинстві мешкав в Одесі. Закінчив 2-у Київську гімназію (1909) та фізико-математичний факультет Університету св. Володимира у Києві (1913), де від­тоді й працював: від 1916 — приват-доцент. Великий вплив на нього справили лекції Д. Ґраве, який за­ймався алгебраїчною теорією груп. Зі студентських років брав участь у роботі фізико-математичного товариства, читав наукові доповіді на його засі­да­н­нях, почав готувати всесвітньові­дому працю «Абстрактная теория груп» (К., 1916; Москва; Ленин­град, 1933; Москва, 2010; англійський пере­клад — Сан-Франциско; Лондон, 1966), яка стала магістерською дисертацією та була від­значена золотою меда­л­лю імені І. Рахманінова. Від жовтня 1917 — начальник управлі­н­ня з продуктооб­міну, 1918—20 — член колегії Наркомату продовольства РРФСР. 1921—24 — завідувач Державного видавництва у Москві; 1924—42 — один із засновників і головний редактор «Большой советской энциклопедии»; 1923—56 — професор, 1929—49 — засновник і завідувач кафедри вищої алгебри Московського університету; 1930—32 — директор Всесоюзного арктичного ін­ституту (Ленін­град, нині Санкт-Петербург); 1932—38 — начальник Головного управлі­н­ня Пів­нічного морського шляху; 1937—46 — засновник і директор Ін­ституту теоретичної геофізики АН СРСР; 1946—49 — директор Геофізичного ін­ституту АН СРСР (усі — Москва). 1932—50 — головний редактор «Математического сборника». Роз­робляв небулярну гіпотезу — модель утворе­н­ня тіл Сонячної системи в результаті конденсації навколосонячної газово-пилової хмари. Вивів теорему про ізоморфізм прямих роз­кладів нескінчен­них операторних груп із кінцевим головним рядом (1928). Засновник московської школи алгебри, автор фундаментальних праць з теорії груп. Вперше у світі основи теорії груп виклав без припуще­н­ня про кінцівку порядку груп. Унікальне значе­н­ня має його загальна ідея дослідже­н­ня груп, у яких усі за­дані під­групи володіють деякою фіксованою властивістю (групи з обмеже­н­нями для під­груп). Зробив значний внесок у становле­н­ня гео­графічних досліджень у СРСР. Брав участь у першій радянсько-німецькій памірській екс­педиції, організованої АН СРСР (1928); керував знаменитими арктичними екс­педиціями на криголамних пароплавах «Седов» (1929 на Землю Франца-Йосифа та 1930 до Пів­нічної Землі), «Сибиряков» (1932, доведено можливість проходже­н­ня Пів­нічного морського шляху в одну навігацію) та «Челюскин» (1933—34), повітряною екс­педицією з організації першої станції, що дрейфує, «Пів­нічний полюс» (1937). До 80-річчя від дня народже­н­ня Ш. присвячено номер «Українського математичного журналу» (1971, т. 23, № 5).

Завантажити статтю