ҐРА́ВЕ Дмитро Олександрович (25. 08 (06. 09). 1863, м. Кирилов Новгород. губ., нині Вологод. обл., РФ — 19. 12. 1939, Київ) — математик. Доктор математики (1896), професор (1897). Акад. ВУАН (1919), член-кореспондент АН СРСР (1924), почес. чл. АН СРСР (1929). Заслужений діяч науки УРСР (1935). Член НТШ (1924). Закін. С.-Петербур. університет (1885), був залиш. для під­готовки до професор. зва­н­ня, викладав у ньому 1889–97. Водночас — в Ін­ституті інж. шляхів сполуче­н­ня (1890–97) та на Вищих жін. курсах (1892). У 1899–1901 — ординар. проф. Харків. університету і Технол. ін­ституту, 1902–39 — Київ. університету. Водночас 1934–39 — перший дир. Ін­ституту математики АН УРСР. Один із організаторів Київ. комерц. ін­ституту та Вищих жін. курсів. 1917 керував ініціатив. групою для створе­н­ня філії Університету св. Володимира в Ялті. Очолював Комісію прикладної математики (1921–33) та н.-д. каф. математики (1923–34) АН УРСР. Ініціював створе­н­ня в системі АН УРСР Від­діл. тех. наук. Засн. київ. алгебраїчної школи, послідовники якої — В. Вельмін, Б. Делоне, О. Шмідт, Є. Жилинський, М. Кравчук, О. Островський, М. Чеботарьов, М. Крейн, Ю. Соколов, Н. Ахієзер. Осн. наук. праці присвяч. алгебрі, теорії чисел, прикладній математиці й механіці. Роз­вивав теорію Ґалуа і теорію ідеалів, описав деякі класи алгебраїчних рівнянь 5-го степеня, роз­вʼязних у радикалах. У механіці зна­йшов усі інтеграли системи диференціал. рівнянь задачі трьох тіл, не залежних від закону дії сил. Досліджував також пита­н­ня земного магнетизму, гідравліки. У доктор. дис. роз­вʼязав низку про­блем диференціал. геометрії для задач карто­графії, зокрема про найвигіднішу проекцію для зображе­н­ня будь-якої частини земної поверх­ні на карті. Видав 2 томи «Трактату з алгебраїчного аналізу» (К., 1938), рукопис третього загубився під час війни. Авторитет Ґ. викори­стали органи ГПУ у цькуван­ні М. Кравчука.