Турбаба Дмитро Петрович

ТУРБА́БА Дмитро Петрович (20. 09(02. 10). 1863, Катеринослав, нині Дні­про — 20. 11. 1933, Сімферополь) — хімік. Доктор хімії (1901), професор (1902). Після закінче­н­ня Харківського університету (1885) був залишений для під­готовки до професорського зва­н­ня: від 1894 — приват-доцент з фізичної хімії. Учень М. Бекетова. Водночас викладав термодинаміку і фізико-хімію у Харківському технологічному ін­ституті. Від 1900 — екс­траординарний професор кафедри хімії, 1917—20 — завідувач кафедри неорганічної хімії Томського технологічного ін­ституту; 1920—23 — професор одно­ймен­ної кафедри Самарського університету (обидва — РФ). 1904 вчений зробив спробу повернутися в Україну, зокрема взяв участь у конкурсі на посаду професора кафедри хімії Університету св. Володимира у Києві. 1923—33 — завідувач кафедри неорганічної та аналітичної хімії, а також хімічної лабораторії Кримського педагогічного ін­ституту (Сімферополь). Одним із перших звернув увагу на властивості мінеральних вод Сибіру та можливості їхнього практичного викори­ста­н­ня. Досліджував водні роз­чини пропілових спиртів, карбонових кислот та ін. у руслі «хімічної теорії» Менделєєва, Пік­керінґа та Флавицького з метою виявле­н­ня молекулярних сполук (гідратів) у роз­чинах. Ви­вчав дію числен­них органічних і неорганічних каталізаторів у воді та органічних роз­чин­никах на швидкість дисоціації паральдегіду, виявив аналогію між каталітичною дією кислот та ступенем їх дисоціації, а також екс­периментально довів незалежність стану рівноваги (H₃C—COH)₃ ↔ 3 H₃C—COH у роз­чинах від природи та кількості каталізатора.

Завантажити статтю