Турбаба Дмитро Петрович

ТУРБА́БА Дмитро Петрович (20. 09(02. 10). 1863, Катеринослав, нині Дніпро — 20. 11. 1933, Сімферополь) — хімік. Доктор хімії (1901), професор (1902). Після закінчення Харківського університету (1885) був залишений для підготовки до професорського звання: від 1894 — приват-доцент з фізичної хімії. Учень М. Бекетова. Водночас викладав термодинаміку і фізико-хімію у Харківському технологічному інституті. Від 1900 — екстраординарний професор кафедри хімії, 1917–20 — завідувач кафедри неорганічної хімії Томського технологічного інституту; 1920–23 — професор однойменної кафедри Самарського університету (обидва — РФ). 1904 вчений зробив спробу повернутися в Україну, зокрема взяв участь у конкурсі на посаду професора кафедри хімії Університету св. Володимира у Києві. 1923–33 — завідувач кафедри неорганічної та аналітичної хімії, а також хімічної лабораторії Кримського педагогічного інституту (Сімферополь). Одним із перших звернув увагу на властивості мінеральних вод Сибіру та можливості їхнього практичного використання. Досліджував водні розчини пропілових спиртів, карбонових кислот та ін. у руслі «хімічної теорії» Менделєєва, Піккерінґа та Флавицького з метою виявлення молекулярних сполук (гідратів) у розчинах. Вивчав дію численних органічних і неорганічних каталізаторів у воді та органічних розчинниках на швидкість дисоціації паральдегіду, виявив аналогію між каталітичною дією кислот та ступенем їх дисоціації, а також експериментально довів незалежність стану рівноваги (H₃C–COH)₃ ↔ 3 H₃C–COH у розчинах від природи та кількості каталізатора.

Рекомендована література

1. Андреасов Л. М. Краткий очерк о жизни и деятельности Д. П. Турбабы // Из истории отечественной химии. Х., 1952;
   Google Scholar Internet
2. Мчедлов-Петросян Н. О. Дмитрий Петрович Турбаба (к 140-летию со дня рождения и 70-летию со дня смерти) // Вісн. Харків. ун-ту. 2003. Сер. Хімія. Вип. 10, № 596.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю