Лотоцька Оленка
ЛОТО́ЦЬКА Оленка (справжнє — Лотоцька Алла Валеріївна; 17. 06. 1977, с. Крупове Дубровицького, нині Сарненського р-ну Рівненської обл.) — письменниця. 3-є місце в номінації «Проза» на Всеукраїнському літературно-мистецькому фестивалі-конкурсі імені В. Скуратівського «До Василя!» (м. Малин Житомирської обл., 2019); дипломантка 1-го Всеукраїнського літературного конкурсу малих прозових форм імені В. Стефаника (2021); лауреатка 5-го Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені І. Чендея (2022). Закінчила Національний педагогічний університет (Київ, 2001). Учителювала (1996–99); працювала в архіві Євпаторійської міської ради (АР Крим, 2005–14). Після анексії півострова РФ переїхала у Львів; від 2015 — у Збройних силах України. Пише прозу на соціально-побутову тематику, використовуючи середньополіську говірку. Гармонійно поєднуючи мовлення персонажів та оповідача, досягає того рівня мистецтва слова, коли читач поринає в минуле буття «тіней забутих предків», осягаючи вершини й глибини горя, щастя, зради й любові. Тло новел та оповідань письменниці подібне до народного ткання: то сіре буденне полотно, то знаменитий поліський серпанок. І частка нашої землі, порубіжжя із Білоруссю, уособлюється в образах жінок та чоловіків, що проживали життя, загрожене з усіх боків як не соціальними потрясіннями, так побутовими драмами. Та все ж ті люди усміхаються до нас із минувшини, нагадуючи про минущість болю, співають весільних пісень і вчать дітей молитви, лишаються з нами, доки є ми. Авторка збірок «Нині зозуля кувала» (2020), «Ангели в намистах» (2023; за версією Українського ПЕН, видання увійшло до списку кращих книг 2023; обидві — Львів). Низку її творів опубліковано в періодиці, альманахах, антологіях, зокрема збірниках «Моє тихе Різдво» (2022), «На Різдво — додому!» (2023; обидва — Львів), у польському альманасі «Тисяча буханок хліба» (образок «24 лютого», упорядник і перекладач С. Синюк). Учасниця Форуму військових письменників, Міжнародного форуму Східної і Центральної Європи «Via Carpatia».