Шумук Данило Лаврентійович

ШУМУ́К Данило Лавренті­йович (28. 12. 1914, с. Боремщина Володимир-Волинського пов. Волинської губ., нині Ковельського р-ну Волинської обл. — 21. 05. 2004, м. Красноармійськ, нині Покровськ Донецької обл., 2024 пере­похований у Львові) — правозахисник. Орден «За мужність» 1-го ступеня (2006, посмертно). Був членом Українського селянсько-робітничого соціалістичного обʼ­єд­на­н­ня, на базі якого 1932 організував під­пільний повітовий комітет комуністичної молоді. 19 січня 1934 заарештований польською поліцією, у травні того ж року засуджений до 8-ми р. тюрми. У травні 1939 звільнений за амністією, від листопада того ж року працював шкільним учителем. У травні 1941 при­званий до Червоної армії, брав участь у боях із німецькими військами. На Полтавщині потрапив у полон, звідки у листопаді 1941 втік. Зконтактував з під­пі­л­лям ОУН. У березні 1943 про­йшов ідеологічний, а згодом — пропагандистський ви­шкіл ОУН. Того ж року його при­значили ін­структором пропагандистських ви­школів. 22 лютого 1945 заарештований органами НКВС. Військовим трибуналом засуджений до роз­стрілу, заміненого на 20 р. каторжних робіт. Покара­н­ня від­бував у Норильську (РФ). 1949 разом із однодумцями у таборі № 3 організував самодопомогу, що ві­діграла провід­ну роль у Норильському пов­стан­ні 1953, у результаті якого вʼязням спочатку від­мінили каторжний режим, а 1956 звільнили 75 % з них, зокрема Ш. 1957 знову заарештований, 1958 засуджений до 10-ти р. увʼязне­н­ня. 1967 звільнений. Мешкав у м. Богуслав (нині Обухівського р-ну Київської обл.). Спорадично зу­стрічався з дисидентами у Києві та Львові. У цей період написав спогади «Пере­жите й пере­думане» (Детройт, 1983; К., 1998), пере­кладені англійською та іншими мовами. 12 січня 1972 у черговий раз заарештований, 7 липня того ж року засуджений до 10-ти р. таборів особливо суворого режиму і 5-ти р. засла­н­ня. Після закінче­н­ня засла­н­ня 1987 завдяки клопота­н­ням західної громадськості, канадських родичів і міністра закордон­них справ Канади Дж. Кларка йому до­зволили ви­їхати до цієї країни. Читав лекції на правозахисні теми у Канаді, США, Франції, Арґентині та інших країнах. 2002 повернувся в Україну, отримав громадянство, мешкав у дочки. 27 грудня 2024 через бої по­близу Покровська на проха­н­ня онуки був пере­похований на Личаківському цвинтарі у Львові військовиками 13-ї бригади «Хартія» Національної гвардії України. На честь Ш. пере­йменовано вулиці у Покровську, Луцьку, Ковелі.