Шумук Данило Лаврентійович

ШУМУ́К Данило Лаврентійович (28. 12. 1914, с. Боремщина Володимир-Волинського пов. Волинської губ., нині Ковельського р-ну Волинської обл. — 21. 05. 2004, м. Красноармійськ, нині Покровськ Донецької обл., 2024 перепохований у Львові) — правозахисник. Орден «За мужність» 1-го ступеня (2006, посмертно). Був членом Українського селянсько-робітничого соціалістичного об’єднання, на базі якого 1932 організував підпільний повітовий комітет комуністичної молоді. 19 січня 1934 заарештований польською поліцією, у травні того ж року засуджений до 8-ми р. тюрми. У травні 1939 звільнений за амністією, від листопада того ж року працював шкільним учителем. У травні 1941 призваний до Червоної армії, брав участь у боях із німецькими військами. На Полтавщині потрапив у полон, звідки у листопаді 1941 втік. Зконтактував з підпіллям ОУН. У березні 1943 пройшов ідеологічний, а згодом — пропагандистський вишкіл ОУН. Того ж року його призначили інструктором пропагандистських вишколів. 22 лютого 1945 заарештований органами НКВС. Військовим трибуналом засуджений до розстрілу, заміненого на 20 р. каторжних робіт. Покарання відбував у Норильську (РФ). 1949 разом із однодумцями у таборі № 3 організував самодопомогу, що відіграла провідну роль у Норильському повстанні 1953, у результаті якого в’язням спочатку відмінили каторжний режим, а 1956 звільнили 75 % з них, зокрема Ш. 1957 знову заарештований, 1958 засуджений до 10-ти р. ув’язнення. 1967 звільнений. Мешкав у м. Богуслав (нині Обухівського р-ну Київської обл.). Спорадично зустрічався з дисидентами у Києві та Львові. У цей період написав спогади «Пережите й передумане» (Детройт, 1983; К., 1998), перекладені англійською та іншими мовами. 12 січня 1972 у черговий раз заарештований, 7 липня того ж року засуджений до 10-ти р. таборів особливо суворого режиму і 5-ти р. заслання. Після закінчення заслання 1987 завдяки клопотанням західної громадськості, канадських родичів і міністра закордонних справ Канади Дж. Кларка йому дозволили виїхати до цієї країни. Читав лекції на правозахисні теми у Канаді, США, Франції, Арґентині та інших країнах. 2002 повернувся в Україну, отримав громадянство, мешкав у дочки. 27 грудня 2024 через бої поблизу Покровська на прохання онуки був перепохований на Личаківському цвинтарі у Львові військовиками 13-ї бригади «Хартія» Національної гвардії України. На честь Ш. перейменовано вулиці у Покровську, Луцьку, Ковелі.

Завантажити статтю