Сластьон Опанас Юрійович

СЛАСТЬО́Н Опанас Юрійович (Сластіон Опанас Георгійович; псевдоніми: Гончар, Опішнянський гончар; 02(14). 12. 1855, м. Бердянськ Таврійської губ., нині Запорізької обл. — 24. 09. 1933, м. Миргород Харківської, нині Полтавської обл.) — графік, живописець, архітектор, кераміст, критик мистецтва, громадський і культурно-мистецький діяч, педагог. Батько Ю. Сластіона. Член НТШ у Львові (1893), Полтавської вченої архівної комісії (1905) і Українського наукового товариства в Києві (1908). Голова клубу українських мистців у Санкт-Петербурзі (1897–1900). Навчався в Санкт-Петербурзькій АМ (1874–82). Від 1900 жив у Миргороді, де викладав у художньо-промислових школі та інституті, художньо-керамічному технікумі (до 1928). Основні галузі — графіка й живопис, пов’язані з етнографією та фольклором. Добре знаючи побут народу, його пісні й думи, класичну спадщину народного мистецтва, зокрема орнаментику й будівництво, С. у своїй розмаїтій за характером творчості продовжував традиції, трактуючи їх згідно з естетичними уподобаннями своєї доби. У живописних композиціях помітні впливи пізнього академізму і реалізму, у графіці — реалізму й стилю модерн, в архітектурі та мистецтвознавстві — він один з чільних представників національно-романтичного напрямку. Серед графічної спадщини — ілюстрації до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки» (1883–85, Санкт-Петербург, 1886; неодноразово перевидана в Києві, Ляйпцизі, Коломиї, Едмонтоні, Москві) та ін. творів Кобзаря, серія літографій до альбому «Старина украинская и запорожская» (1894–95, знищені повінню), унікальна галерея портретів українських кобзарів Полтавщини, Чернігівщини й Харківщини (1875–1928), ілюстрації до історичних праць Д. Яворницького (1892), творів Д. Мордовця (1897), М. Коцюбинського (1905), портрет Т. Шевченка в орнаментальній рамці (1914), 18 рисунків жіночих головних уборів і 17 — чоловічих для видання «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (Петроград, 1916, т. 2), етнографічні рисунки, замальовки предметів української старовини, козацького й селянського побуту, класичних зразків народного будівництва. Його графічні роботи вміщували в часописах «Стрекоза», «Осколки», «Нива» (усі — Санкт-Петербург), «Зоря» (Львів), «Рідний край», «Молода Україна», «Шершень», «Світло», «Українська хата» (усі — Київ), у збірнику «На вічну пам’ять Котляревському» (1904). С. — автор живописних творів: «Українка (Маруська)» (1878), «Жниці», «На річці Рось» (обидва — кінець 1870-х — початок 1880-х рр.), «Волинь», «Цегельний завод» (обидва — 1898), «Зима на Чернігівщині», «Миргород» (обидва — 1901), «Сільський краєвид», «Вечір», «Весна» (усі — 1904), «Проводи на Січ» (1911) та ін. За проєктами С. споруджено земські школи на Лохвиччині (1910–16), будинки лікаря І. Рубцова в Миргороді (1910), кредитово-кооперативних товариств у м-ках Багачка (1911), Хомутець (спільно з М. Єлагіним), Устивиця, Сорочинці (усі — 1913–14) на Миргородщині, санаторний комплекс Миргородського курорту (водолікарня, їдальня-клуб, грязелікарня; спільно з В. Зуєвим, М. Єлагіним, А. Чаушанським; усі — 1916–18, знесено 1974–86). Член (1909–10) і голова журі (1911) з проведення конкурсів на проєкт пам’ятника Т. Шевченкові в Києві. 1920 заснував Миргородський науковий і художньо-промисловий музей (нині краєзнавчий), подарувавши понад 100 експонатів, серед яких — автографи Т. Шевченка, його посмертна маска, погруддя роботи В. Беклемішева та М. Гаврилка (учень С.), старовинні зразки українського народного малярства, колекції гравюр, літографій, зброї, монет, а також власні картини та етюди, малюнки, проєкти архітектурних споруд. Свої колекції й твори С. дарував Природничо-історичному музею Полтавського земства, Київському науковому й художньо-промисловому музею, Музею етнографії при НТШ у Львові, ВУАН у Києві, Українській картинній галереї в Харкові, Дніпропетровському історичному музею (нині Дніпро). Долучився до створення в Миргороді 1-ї селянської капели бандуристів імені Т. Шевченка (1926), капели бандуристів імені І. Франка (2-а половина 1920-х рр.). Відома його творча праця на ниві публіцистики й критики мистецтва. Учасник художніх виставок у Санкт-Петербурзі (1880–1902), Одесі (1890), Києві (від 1890), Полтаві (1903–11), Катеринославі (нині Дніпро, 1905), Харкові (від 1913), Миргороді (1920). Твори С. зберігають у музеях Києва, Львова, Миргорода, Полтави, Лохвиці, Сімферополя, Харкова, Симбірська (нині РФ). Портрети С. створили П. Мартинович (1878), Н. Юмудський (1890), С. Чуприненко (1917), Є. Путря (1978, 1980–81, 1983), В. Брикулець (1989, 1996, 1998), В. Чепелик (1993), А. Шевченко (1994).

Рекомендована література

1. Пчілка Олена. Опанас Сластьон, український мистець // Рідний край. 1910. Ч. 46;
   Google Scholar Internet
2. Назаріїв О. Український національний архітектурний стиль // Ілюстрована Україна. Ч. 2. Л., 1914;
   Google Scholar Internet
3. Голубець М. Опанас Сластьон // Життя і мистецтво. Ч. 6/8. Л., 1920;
   Google Scholar Internet
4. Рогозівський. Сластьон Панас Юрович: [Некролог] // Червона трибуна [Миргород]. 1933, 26 верес.;
   Google Scholar Internet
5. Портрети українських кобзарів О. Сластіона. К., 1961;
   Google Scholar Internet
6. Аббасов А. М. Невідомі твори О. Г. Сластіона // Україна. 1966. № 50;
   Google Scholar Internet
7. Його ж. Опанас Сластьон. Життя і творчість: Нарис. К., 1973;
   Google Scholar Internet
8. Силин О. Син Лукомор’я // Україна. 1985. № 27;
   Google Scholar Internet
9. Опанас Сластьон: Бібліогр. покажч. К., 1988;
   Google Scholar Internet
10. Крячок М. І. Листування О. Г. Сластьона з М. С. Грушевським та К. М. Грушевською // Архіви України. 1990. № 5;
    Google Scholar Internet
11. Драган М. Тарас Шевченко і мистецька та етнографічна спадщина Опанаса Сластьона // Народна творчість та етнографія. 1998. № 2–3;
    Google Scholar Internet
12. Ханко В. Життєва доля Опанаса Сластьона // Записки НТШ. Л., 2011. Т. 261;
    Google Scholar Internet
13. Портрети українських кобзарів Опанаса Сластьона. Х., 2018;
    Google Scholar Internet
14. Ханко В. Опанас Сластьон. Х., 2022;
    Google Scholar Internet
15. Його ж. Опанас Сластьон: Життєвий шлях, національний мистецький спадок. Х., 2024.
    Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю