Хасидизм

ХАСИДИ́ЗМ (від іврит. חסיד — благочестива людина, а також послідовник) — одна із течій юдаїзму, що виникла внаслідок розповсюдження елітарних містичних учень серед широкого загалу віруючих. Згідно з Х., божество є безмежним і неосяжним розумом. Його можливо уявити у вигляді океану первинного світла, де творіння перебуває, ніби мала крапля. Проте Господь любить долішній світ і хоче перебувати у ньому, тому Він стискає самого себе, щоб наповнювати творіння. Відповідно, у будь-якому місці і під час будь-якої справи людина може безпосередньо мати справу з Творцем. Ніколи до появи Х. в юдаїзмі не було прийнято вважати, що віруючий спілкується з Господом, коли, наприклад, миє коня або шиє взуття. Проте справжня причетність до першоджерела всього сущого вимагає складної, напруженої медитації. Остання передбачає використання всіх засобів людського єства — насамперед почуттів, мови та думки. Поступово концентруючись на першоджерелі всього сущого, віруючий перестає відчувати все навколо, потім власне тіло, чути власні слова і, врешті-решт, усвідомлювати самого себе. Завдяки цьому він розчиняється у божестві, немов крапля в морі. У згаданому стані бажано перебувати лише тимчасово, а потім знову повертатися у звичайні реалії. Поряд зі шляхом містичного занурення у божество важливу роль відіграє безпосереднє спілкування з Творцем. Така форма служіння за якістю переживання радикально відрізняється від описаної раніше. Проте її вважають важливою для подвижника будь-якого духовного рівня. Головною метою піднесення у вищі шари буття є принесення у долішній світ додаткових потоків божественного світла (шефи). Вона обдаровує творіння всілякими благами і дозволяє творити дива. Поряд із містично-споглядальною для Х. важлива також і магічна складова богоугодного життя.

Рух Х. очолюють лідери, яких називають цадиками (праведниками), а також адморами (абревіатура слів адонейну, морейну ве-рабейну — господар наш, учитель наш та наставник наш). Функції та повноваження цадика суттєво відрізняються від тих, що має рабин. Рабин є знавцем сакральних текстів юдаїзму, його головні обов’язки полягають у здійсненні судочинства, нагляді за виконанням приписів божественного закону та керівництві общинними закладами релігійної освіти. Натомість цадика вважають посередником між Богом і людьми. Він може змінювати вироки небесного суду щодо долі окремих людей і цілих народів. Найбільш типові пояснення таких здібностей: праведник у стані релігійного екстазу розчиняється у божестві, їхні волі поєднуються між собою; досконалий подвижник є найбільш улюбленим сином Господа серед усіх людей, а батько з насолодою виконує примхи малечі. Наближеність адмора до Творця вимагає від хасидів неухильно виконувати його вказівки. Це стосується не лише богослужіння, а й будь-яких інших сфер людської діяльності. З рабином громада укладає контракт на кілька років, а по завершенні терміну угоди є можливість обрати іншого. Влада цадика пожиттєва. Після смерті адмора його спадкоємцями зазвичай стають сини, зяті та найбільш віддані учні, рідше — інші родичі чоловічої статі. Часто хасиди поділяються на кілька таборів, кожен з яких обирає свого наступника серед вищезгаданих осіб. Відомо кілька випадків, коли фактично роль цадиків виконували жінки, проте вони є винятковими і суперечать закону та традиції.

Спільнота хасидів поділяється на двори цадиків. Кожне таке угруповання складається з адмора, ради габаїв (старійшин) і наближених учнів та звичайних хасидів. Великі двори об’єднують десятки, а іноді сотні тисяч віруючих. Значна частина цих людей проживає далеко від резиденції адмора, тому щороку кожен хасид має здійснювати прощу до свого цадика, приносити дари, слухати повчання свого духовного лідера, передавати йому прохання помолитися за здійснення своїх потреб. Об’єктом прощі є також поховання цадиків. Місцеві громади хасидів очолюють рабини, роль яких обмежена викладом основ релігійного закону. Духовна настанова віруючих це, зазвичай, привілей цадика. Хасиди відрізняються від представників інших течій юдаїзму тривалими медитативними молитвами, які часто супроводжуються проявами стану екстазу: вигуками, енергійними рухами тощо. Також їх вирізняє поширене вживання алкоголю. Кожен хасидський двір є розвиненою субкультурою, що відрізняється стилем молитви, правилами вивчення сакральних текстів, особливостями одягу, кухні, побутової поведінки, мелодіями пісень тощо. Ця своєрідність зумовлена традиціями регіону походження двору, а також звичаями цадиків, які хасиди мають наслідувати.

Х. виник на теренах України у 18 ст., його засновник — містик і знахар Ісраель бен Еліезер Баал Шем Тов (Бешт). За життя він мав малу кількість послідовників, проте останні були впливовими рабинами та містиками. Після смерті Бешта (1760) Х. протягом наступних 50-ти р. охопив значну частину Східної Європи: у 1-й половині 19 ст. його прибічниками була третина єврейського населення України, Білорусі, Литви, Польщі, Румунії. Х. поширився також на сході Угорщини і Словаччини та на півдні Латвії. Найбільш яскравим у сенсі розвитку віровчення став ранній період існування руху (1750–1815). Усі лідери Х. тих років або походили з українських земель, або тривалий час проживали там. Також усі фундатори перших дворів цадиків у інших країнах були учнями адморів з українських земель. 1772–1804 прибічники традиційного юдаїзму Східної Європи вели боротьбу проти Х., але у подальшому їм довелося змиритися з його існуванням. Проте прихована ворожнеча між згаданими напрямами єврейської релігії зберігається досьогодні.

Важливим в історії українського Х. є рух Хабад Любавіч, який очолює династія Шнеєрсонів. Вони походять з Білорусі, проте фундатор двору Шнеур Залман з Ляд втік до України під час навали Наполеона. Тут він помер того самого року і був похований у м. Гадяч (нині Миргородського р-ну Полтавської обл.). Через 15 р. його син та наступник Дов-Бер з Любавичів помер невдовзі після відвідин могили батька і був похований у м. Ніжин (нині Чернігівської обл.). Ці обставини зробили згадані місця центрами Хабадської прощі, що призвело до поширення згаданого напряму Х. в Україні. Вчення Хабаду закликає поєднувати інтелектуально-філософське осмислення духовної практики з містичним спогляданням. Віровчення цієї течії Х. викладено у кількох сотнях об’ємних томів.

Один із найбільш впливових рухів послідовників Бешта сучасного світу –Брацлавський Х. — також народився в Україні. Нині він нараховує понад 100 тис. прибічників. Його засновник — правнук Бешта Нахман з Брацлава (нині с-ще Тульчинського р-ну Вінницької обл.), який за життя мав лише декілька сотень послідовників. Але вони були безмежно віддані своєму духовному наставнику. Після смерті Нахмана його хасиди вирішили не підкорятися владі іншого цадика. Вони дотепер вірять, що видатний правнук Бешта керує ними з того світу. Тому центром життя цієї громади стала його могила в м. Умань (нині Черкаська обл.). Вчення Нахмана багате складними та цікавими філософськими ідеями. Проте, на відміну від Хабаду, воно обґрунтовує перевагу щирого почуття над розумом.

Після розпаду СРСР 1991 хасиди були найбільш активними у справі відродження єврейського релігійного життя в Україні. Абсолютною більшістю з 240-а зареєстрованих юдейських громад наразі керують хасидські рабини. Серед останніх, у свою чергу, домінує Хабад. Десятки тисяч хасидів-прочан регулярно відвідують місця поховання цадиків в Україні, незважаючи на пандемію та війну. Головним центром прощі є Умань, до якої щороку прибуває 20–40 тис. паломників. Друге місце посідає Гадяч, що збирає до 5-ти тис. прочан.

Розмір шрифту

Хасидизм

Рекомендована література

Інформація про статтю