ТАЇ́РОВ Василь Єгорович (20. 10(01. 11). 1859, с. Великий Каракліс, нині м. Ванадзор, Вірменія — 23. 04. 1938, Одеса) — фахівець у галузі вино­градарства. Доктор сільськогосподарських наук (1936), професор (1936). На­вчався у Московському технічному училищі (1878–79), закінчив Петровську землеробну та лісну академію (Москва, 1884). Від­тоді працював у департаменті землеробства та сільської промисловості Міністерства державного майна, 1885 від­ряджений до Європи для ви­вче­н­ня вино­градарства та виноробства. По­глиблював зна­н­ня і працював у провід­них на­вчальних і науково-дослідних закладах Австрії, Німеч­чини та Франції. Від 1887 — у вченому комітеті Міністерства землеробства. Від 1892 видавав журнал «Вісник виноробства». 1895 пере­їхав до Одеси. 1905 від­крив першу в Російській імперії науково-дослідну установу з вино­градарства і виноробства — виноробну станцію (нині Вино­градарства і виноробства Ін­ститут імені В. Таїрова). Впровадив щеплену культуру вино­граду. 1912–14 будував установи станції на березі Сухого лиману біля Одеси. 1914 російський уряд прийняв закон про вино, який роз­робив Т. Цього ж року з його ініціативи засновано Вищі курси з вино­градарства і виноробства. Член (від 1901), віце-президент (від 1903) Між­народної організації вино­градарів і виноробів. Імʼям Т. на­звано с-ще Таїрове (Одеський р-н Одеської обл.).