Соколянський Іван Панасович

СОКОЛЯ́НСЬКИЙ Іван Панасович (25. 03(06. 04). 1889, станиця Дінська, нині Краснодарського краю, РФ — 27. 11. 1960, Москва) — педагог. Кандидат педагогічних наук (1947), професор (1934). Державна премія СРСР (1980, посмертно). Учасник 1-ї світової війни. Закінчив Санкт-Петербурзький психоневрологічний ін­ститут (1913). Від 1910 водночас з на­вча­н­ням викладав в Олександрівському училищі для глухонімих (нині Запоріж­жя), учителював у м. Євпаторія (нині АР Крим), 1919—20 — завідувач Уманського від­ділу народної освіти (нині Черкаська обл.) та вчитель школи для глухих дітей; 1920—21 очолював Київське управлі­н­ня вищих на­вчальних закладів; від 1921 — в апараті Наркомосу УСРР та доцент кафедри педології і сурдопедагогіки Київського ІНО. Від 1923 — у Харківському ІНО: декан факультету соціального вихова­н­ня, від 1926 — професор кафедри дефектології. 1922 з ініціативи С. у Харкові створено лікарсько-педологічний кабінет. 1926 — один з організаторів, згодом — директор НДІ педагогіки УРСР; 1930 — ініціатор створе­н­ня та перший директор Ін­ституту дефектології (обидва — Харків). 1933 засуджений за звинуваче­н­ням у приналежності до контр­революційної організації. Звільнений 1934 за сприя­н­ня М. Горького, з яким листувалася О. Скороходова (учениця С.). Від­тоді очолював від­діл екс­периментальної психофізіології і клініку для сліпоглухих Українського ін­ституту екс­периментальної медицини та був професором Харківського медичного ін­ституту. 1937 заарештований вдруге. Після звільне­н­ня мешкав у Москві. Від 1939 — директор школи для сліпоглухонімих дітей, завідувач від­ділу НДІ спеціальних шкіл і дитячих будинків. Реабілітований 1957. Фахівець у галузі практичної дефектології. Автор оригінальної системи вихова­н­ня та на­вча­н­ня сліпоглухонімих дітей. Значну увагу приділяв конструюван­ню спеціальних технічних приладів для на­вча­н­ня дітей з вадами слуху та зору, зокрема створив читальну машину, брайлівський екран. За­пропонував методику роз­поділеної дозованої діяльності у на­вчан­ні. Важливого значе­н­ня надавав дитячому руху — піонерській організації з точно ви­значеним класовим під­ходом.