Сагарда Микола Іванович

САГАРДА́ Микола Іванович (01(13). 12. 1870, м. Золотоноша Полтавської губ., нині Черкаської обл. — 16. 03. 1942, за іншими даними — 01. 1943, Київ) — історик Церкви, візантолог, бібліограф. Доктор церковної історії (1917). Закінчив Полтавську духовну семінарію (1892), Санкт-Петербурзьку духовну академію (1896), де у 1896–97 — професорський стипендіат. Викладав від 1897 в Полтавському духовному училищі; від 1899 — в Полтавській духовній семінарії; водночас 1899–1904 — діловод Полтавської єпархіальної училищної ради. 1904–18 працював у Санкт-Петербурзькій духовній академії. У 1918–19 активно співпрацював з журналом «Книгарь» (Київ). Від 1919 — приват-доцент Київського університету, старший бібліотекар Всенародної бібліотеки України. 1920 очолив Полтавську центральну наукову бібліотеку. Того ж року обійняв посаду професора Полтавського ІНО. Від 1924 — завідувач відділу періодики Всенародної бібліотеки України, входив до складу Президії Науково-дослідної комісії бібліотекознавства та бібліографії. Від 1927 — секретар Бібліографічної комісії. Працював в АН УРСР на посаді коректора академічного видавництва. Розробив фундаментальний курс лекцій з патрології. Перекладав праці Григорія Чудотворця російською, Євангеліє українською мовами. Брав участь у створенні бібліотечного часопису «Журнал бібліотекознавства та бібліографії», входив до складу редакційної колегії. Займався науково-теоретичною розробкою різних аспектів бібліографічної роботи. Співзасновник Комісії з вивчення візантійської писемності та її впливу на Україну ВУАН (1926). Започаткував створення зведеного каталогу візантієзнавчої літератури.

Завантажити статтю