Штонь Григорій Максимович
ШТОНЬ Григорій Максимович (13. 03. 1941, с. Вербовець Лановецького, нині Кременецького р-ну Тернопільської обл. — 23. 10. 2021, Київ) — письменник, драматург, сценарист, літературознавець, критик. Доктор філологічних наук (1998). Член НСПУ (1982). Державна премія України імені Т. Шевченка (1996). Премія «Коронація слова» (2002, 2003). Закінчив Дрогобицький педагогічний інститут (Львівська обл., 1967). Працював науковим співробітником (від 1973), заступником директора з наукової роботи (1994–2000) Інституту літератури НАНУ (Київ); від 2001 — професор кафедри історії української літератури і шевченкознавства Київського університету імені Т. Шевченка. Основні мотиви художньої творчості — шлях сучасника до себе, виборювання й утвердження духовно суверенного людського світу внутрішнім ресурсом самої людини. У драматургії та кінодраматургії Ш. наявний потужний філософський струмінь із чітким наголосом на богоприсутності у кожному життєвому кроці тих, хто вимірює себе Всесвітом і дослухається до голосу Всесвіту в собі. Досліджував питання історії української лiтератури. Співавтор підручника «Історія української літератури ХХ cт.» у 2-х томах і 3-х книгах (К., 1993–95), йому належать розділи «Проза (40–50-і й 60–80-і рр.)», статті про У. Самчука, М. Стельмаха, Г. Тютюнника, А. Дімарова, В. Міняйла. Автор п’єс «Канон» (1994), «Адам і Хева» (1995) та ін.; сценаріїв кінофільмів «Страчені світанки» (1988; знятий 1995), «Чорна рада» (1991, знятий 2000; за однойменним романом П. Куліша), документальних стрічок «Розкажи про мене» (1989, про Г. Косинку), «Брати» (1991, про Григора і Григорія Тютюнників), «Ой горе тій чайці…» (про І. Мазепу), «Сторозтерзаний Київ» (обидві — 1992); кіноповісті «Пришелець» (1993, про Г. Сковороду); численних історико-літературних та критичних розвідок. Окремі художні твори опубліковані у часописах «Київ», «Кур’єр Кривбасу», «Дзвін», «Сучасність». Написав портрети І. Кавалерідзе, Т. Мельничука, Ю. Покальчука, Б. Рубчака та ін. Ш. — прототип професора Чмоня з роману «Рівне/Ровно» О. Ірванця.
Додаткові відомості
- Основні твори
- Пастораль: Повісті, оповідання. К., 1989; 1990; Візії: Поезії. К., 1995; Затока лун: Поезії. К., 1999; Тернова мушля: Кн. прози. Затіння: Роман. Пришелець: Кіноповість. Марта: Повість. К., 1997; Пообіч часу: Романи. К., 2004; Перга: Поезії. Т., 2011; П’єси. Кн.1–2. Кривий Ріг, 2012–13; De visu (На власні очі): Літ. есе. Т., 2012; Всього лиш люди: Романи. Кривий Ріг, 2014; Есеї. Кривий Ріг, 2016; Утікач: Повість, романи. К., 2016.
- Основні праці
- Романи Михайла Стельмаха. 1985; Анатолій Дімаров: Літ. портрет. 1987; Духовний простір української ліро-епічної прози. 1998 (усі — Київ).
Рекомендована література
- Положій В. Заглиблення в матеріал // Літературна Україна. 1978, 29 груд.;
- Дмитренко М. Про романи Михайла Стельмаха // Корчагінець. 1986, 16 січ.;
- Медвідь В. Григорію Штоню — 50 // Літературна Україна. 1991, 16 трав.;
- Найден О. Живопис Григорія Штоня // Слово і час. 1993. № 7;
- Автопортрет // Там само. 2006. № 3;
- Кузьменко В. І. Не пообіч, а на бистрині часу // Вісн. Луган. ун-ту. 2011. № 17;
- Наєнко М. Погляд на прозу — погляд на літературу // Слово і час. 2011. № 3;
- Леоненко О. Проблеми цілісності існування людини у прозі Григорія Штоня // Там само;
- Мафтин Н., Сокол Г. Рання проза Григорія Штоня крізь призму екокритики // Актуал. питання гуманiтар. наук. 2022. Вип. 48, т. 2.
Завантажити статтю
Людина 
