ШТОНЬ Григорій Максимович (13. 03. 1941, с. Вербовець Лановецького, нині Кременецького р-ну Тернопільської обл. — 23. 10. 2021, Київ) — письмен­ник, драматург, сценарист, літературо­знавець, критик. Доктор філологічних наук (1998). Член НСПУ (1982). Державна премія України імені Т. Шевченка (1996). Премія «Коронація слова» (2002, 2003). Закінчив Дрогобицький педагогічний ін­ститут (Львівська обл., 1967). Працював науковим спів­робітником (від 1973), за­ступником директора з наукової роботи (1994–2000) Ін­ституту літератури НАНУ (Київ); від 2001 — професор кафедри історії української літератури і шевченко­знавства Київського університету імені Т. Шевченка. Основні мотиви художньої творчості — шлях сучасника до себе, виборюва­н­ня й утвердже­н­ня духовно суверен­ного людського світу внутрішнім ресурсом самої людини. У драматургії та кінодраматургії Ш. наявний потужний філософський струмінь із чітким наголосом на бого­присутності у кожному жит­тєвому кроці тих, хто вимірює себе Всесвітом і дослухається до голосу Всесвіту в собі. Досліджував пита­н­ня історії української лiтератури. Спів­автор під­ручника «Історія української літератури ХХ cт.» у 2-х томах і 3-х книгах (К., 1993–95), йому належать роз­діли «Проза (40–50-і й 60–80-і рр.)», стат­ті про У. Самчука, М. Стельмаха, Г. Тютюн­ника, А. Дімарова, В. Міняйла. Автор пʼєс «Канон» (1994), «Адам і Хева» (1995) та ін.; сценаріїв кінофільмів «Страчені світанки» (1988; знятий 1995), «Чорна рада» (1991, знятий 2000; за одно­ймен­ним романом П. Куліша), документальних стрічок «Роз­кажи про мене» (1989, про Г. Косинку), «Брати» (1991, про Григора і Григорія Тютюн­ників), «Ой горе тій чайці…» (про І. Мазепу), «Сторозтерзаний Київ» (обидві — 1992); кіноповісті «Пришелець» (1993, про Г. Сковороду); числен­них історико-літературних та критичних роз­відок. Окремі художні твори опубліковані у часописах «Київ», «Курʼєр Кривбасу», «Дзвін», «Сучасність». Написав порт­рети І. Кавалерідзе, Т. Мельничука, Ю. Покальчука, Б. Рубчака та ін. Ш. — прототип професора Чмоня з роману «Рівне/Ровно» О. Ірванця.