Шопін Олексій Михайлович

ШО́ПІН Олексій Михайлович (08. 03. 1911, с. Нижня Слободка, нині Орловської обл., РФ — 10. 01. 2005, смт Борова Фастівського р-ну Київської обл.) — кінорежисер. На­вчався на режисерському факультеті Київського ін­ституту кінемато­графії, де слухав лекції з режисури О. Довженка, Л. Кулешова, О. Гавронського, історії кіно — Г. Авенаріуса. Був активним студентом-практикантом на зйомках фільму «Іван» О. Довженка (1932). Напередодні дипломної практики за участь у гуртку «творчо обдарованих студентів» разом з іншим найкращими студентами 1933 був від­рахований. 1935 О. Довженко повернув Ш. до кінемато­графа, прийнявши учнем до власної режисерської лабораторії на Київській кіностудії художніх фільмів. Після ре­пресій та роз­стрілів студентів режисерської лабораторії 1936—37 та звинувачень у «троцькізмі» особисто проти нього на зборах кіностудії та в газетах потайки залишив лабораторію та ді­стався с. Крива Коса (нині с. Сєдове Кальміуського р-ну Донецької обл.), де під іншим іменем працював учителем. Під час 2-ї світової війни його вивезли на примусові роботи до Німеч­чини, де 1943 потрапив до концтабору у Франкфурті-на-Майні. Після звільне­н­ня американськими військами 1945 повернувся до України. Після смерті Й. Сталіна знову почав працювати на Київській кіностудії художніх фільмів. Від 1959 — на Київській кіностудії хронікально-документальних фільмів, як режисер зняв фільми «Харківський зооветеринарний ін­ститут» (1961), «Гектар рідної землі» (1962), «Додаткові резерви кормів» (1963), «За комплексну механізацію обробле­н­ня гороху» (1963), «Квасоля — культура вигідна» (1964), «Лише пів­процента» (1965), «Так живуть татарбунарці» (1966; бронзова медаль «За успіхи в народному господарстві», 1969), «Колгоспний пункт технічного обслуговува­н­ня» (1971). Автор стат­ті «Обговорюємо пита­н­ня роботи бригад» («Кіно-кадри», 1931, 19 черв.).