Тищенко Костянтин Миколайович

ТИ́ЩЕНКО Костянтин Миколайович (30. 07. 1941, м. Глухів, нині Шосткинського р-ну Сумської обл. — 23. 07. 2023, Львів, похований у Києві) — мовознавець, перекладач. Доктор філологічних наук (1992), професор (1995). Ордени «За заслуги» 3-го ступеня (2010), «За заслуги перед Італійською Республікою» (2003), Лицарський 1-го ступеня Білої Троянди Фінляндії (2005). Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1963), де від 1965 й працював: 1992–2001 — завідувач, 2011–23 — професор кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу. Також був засновником (1992), завідувачем і провідним науковим співробітником (2001–10) Музею лінгвістичного міжфакультетського науково-навчального Київського університету імені Т. Шевченка, який 2024 названо його ім’ям. За сумісництвом 1993–2001 — провідний науковий співробітник Інституту сходознавства НАНУ (Київ). Автор праць із метатеорії мовознавства, знакової теорії мови, лінгвістичних закономірностей, оптимізації морфологічних описів мов, лінгвопедагогіки, проблем розвитку мови, романського та східного мовознавства, германістики, славістики, кельтології, баскології, фінознавства, балканістики й алтаїстики. Перекладач творів Ґ. де Мопассана, Ж. Амаду, Ф. де Соссюра. Читав лекції із загального мовознавства, вів практичні курси французької, італійської, перської, фінської, баскійської, валлійської та ін. мов. Від 1970-х рр. запровадив новий жанр аудиторних занять — ознайомчі та оглядові лекції з типологічно різноманітних мов світу, зокрема турецької, грузинської, гінді, суахілі, нідерландської, португальської, польської, білоруської, а також українських діалектів. Плакатні ілюстрації до цих занять започаткували «Галерею мов світу» в Лінгвістичному навчальному музеї, який 2024 названо ім’ям Т. У фундаментальній праці «Метатеорія мовознавства» (К., 2000) всі галузі лінгвістики узагальнено й упорядковано на основі єдиного метатеоретичного принципу та єдиної ієрархічної системи понять: наука про мову постала як розчленована єдність лінгвістичних знань, елементи якої пов’язані внутрішніми корелятивними відношеннями. Вперше в одну систему зведено різнопланові знання (теорії, закони, закономірності) про мову, її походження, історію, будову, знаковий характер, функціонування тощо. До 40-а груп іншомовних слів відшукав топоніми і прізвища від основ з тих самих мов, сполучивши численні аргументи лексикології, ономастики й генетики. Дослідивши значну кількість фактів таких контактів, учений довів, що українська мова прадавня, що «повертаючи науці й суспільній свідомості відновлену історичну мозаїку із збережених камінців-топонімів, отримана ціла картина, яка висвітлює ще кілька темних століть нашої історії, визволивши їх з полону неоміфології. Щораз меншає місця для фантазій, щораз більшає пізнавального простору для критичного знання про наше минуле».

Завантажити статтю