Сиваченко Микола Єфремович
СИВАЧЕ́НКО Микола Єфремович (22. 11. 1920, с. Ямпіль Звенигородського пов. Київської губ., нині Звенигородського р-ну Черкаської обл. — 07. 10. 1988, Київ) — літературознавець, фольклорист. Чоловік Тамари, батько Галини Сиваченків. Доктор філологічних наук (1963), член-кореспондент АН УРСР (1967). Премія імені І. Франка АН УРСР (1987). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1947). У 1947–63 та 1973–88 працював в Інституті літератури АН УРСР; 1964–73 — директор Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (звільнений за «ідеологічні помилки»; обидва — Київ); водночас був головою товариства «Знання» та головним редактором щорічника «Наука і культура». Коло досліджень — від усної народної творчості та класичної української літератури до проблем текстології й теорії літератури. Автор багатьох статей та монографій про Г. Сковороду, І. Котляревського, Марка Вовчка, І. Нечуй-Левицького, С. Руданського, Панаса Мирного, І. Рудченка, А. Свидницького, Л. Глібова, О. Кониського, В. Гнатюка, П. Грабовського, І. Франка, О. Білецького та ін. Праці С. ґрунтувалися на глибокому вивченні архівних матеріалів, що сприяло відкриттю широкому загалу невідомих до того літературних фактів. Із цим тісно пов’язана його діяльність як редактора-упорядника класичної спадщини українських письменників — І. Франка, Панаса Мирного, П. Грабовського, Марка Вовчка та ін. Під керівництвом С. і за його участі здійснено 5-томне видання зібрання праць О. Білецького (1965–66), а також підготовлено до друку 4-томне видання літературознавчої спадщини вченого. Співавтор і редактор окремих томів «Історії української літератури» у 2-х (1954) та 8-ми (1967–71) томах. Значна частина досліджень присвячена теоретичному розробленню наукової проблематики в галузі фольклористики («Іван Рудченко як збирач і публікатор українських народних казок», 1970; «Володимир Гнатюк і деякі питання фольклорної текстології», 1971; «До історії української пареміографії: Г. С. Сковорода», 1972 тощо). С. належить розробка концепції створення Музею народної архітектури та побуту України (1969). Один із фундаторів текстологічної науки в Україні. Цій галузі присвятив чимало розвідок («Про текстологічне вивчення і видання художньої спадщини Панаса Мирного», 1975; «Текстологічне вивчення збірки “Пролісок” П. А. Грабовського», 1977; «І. Франко і питання про авторство деяких віршів, приписуваних М. Шашкевичу», 1981 та ін.). Під його керівництвом вийшло кілька текстологічних збірників. У Києві на фасаді будинку на вулиці Інститутська, № 16, де мешкав вчений, встановлено меморіальну дошку.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Історія створення роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». 1957; Анатолій Свидницький і зародження соціального роману в українській літературі. 1962; Корифей української прози: Нарис творчості Панаса Мирного. 1967; Леонід Глібов: Дослідження і матеріали. 1969 (співавт.); Літературознавчі та фольклористичні розвідки. 1974; Студії над гуморесками Степана Руданського. 1979; 1995; Над текстами українських письменників. 1985; Сторінки історії української літератури і фольклористики. 1990; Текстологічні сюжети української літературної класики. 2021 (усі — Київ).
Рекомендована література
- Хоменко В. Письменники-односельчани // Шевченків край. 1965, 21 серп.;
- Микола Єфремович Сиваченко // Народна творчість та етнографія. 1989. № 1;
- Федченко П. Світ Миколи Сиваченка // Слово і час. 1990. № 11;
- Ставицький О. У чорному 72-му...: Спогади // Київ. 1992. № 6;
- Гончарук М. Штрихи до портрета вченого // Слово і час. 1997. № 8;
- [До 80-річчя з дня народження М. Є. Сиваченка] // Там само. 2000. № 11;
- Федченко П. Микола Сиваченко і його наукова спадщина // Київська старовина. 2000. № 6;
- Спадщина. Літературне джерелознавство. Текстологія. Т. 1: Пам’яті Миколи Сиваченка: Спогади, статті. К., 2004.
Завантажити статтю
Людина 
