Сиваченко Микола Єфремович

СИВАЧЕ́НКО Микола Єфремович (22. 11. 1920, с. Ямпіль Звенигородського пов. Київської губ., нині Звенигородського р-ну Черкаської обл. — 07. 10. 1988, Київ) — літературо­знавець, фольклорист. Чоловік Тамари, батько Галини Сиваченків. Доктор філологічних наук (1963), член-кореспондент АН УРСР (1967). Премія імені І. Франка АН УРСР (1987). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1947). У 1947—63 та 1973—88 працював в Ін­ституті літератури АН УРСР; 1964—73 — директор Ін­ституту мистецтво­знавства, фольклору та етно­графії АН УРСР (звільнений за «ідеологічні помилки»; обидва — Київ); водночас був головою товариства «Зна­н­ня» та головним редактором щорічника «Наука і культура». Коло досліджень — від усної народної творчості та класичної української літератури до про­блем текс­тології й теорії літератури. Автор багатьох статей та моно­графій про Г. Сковороду, І. Котляревського, Марка Вовчка, І. Нечуй-Левицького, С. Ру­данського, Панаса Мирного, І. Рудченка, А. Свидницького, Л. Глібова, О. Кониського, В. Гнатюка, П. Грабовського, І. Франка, О. Білецького та ін. Праці С. ґрунтувалися на глибокому ви­вчен­ні архівних матеріалів, що сприяло від­кри­т­тю широкому загалу неві­домих до того літературних фактів. Із цим тісно повʼязана його діяльність як редактора-упорядника класичної спадщини українських письмен­ників — І. Франка, Панаса Мирного, П. Грабовського, Марка Вовчка та ін. Під керівництвом С. і за його участі здійснено 5-томне ви­да­н­ня зі­бра­н­ня праць О. Білецького (1965—66), а також під­готовлено до друку 4-томне ви­да­н­ня літературо­знавчої спадщини вченого. Спів­автор і редактор окремих томів «Історії української літератури» у 2-х (1954) та 8-ми (1967—71) томах. Значна частина досліджень присвячена теоретичному роз­роблен­ню наукової про­блематики в галузі фольклористики («Іван Рудченко як збирач і публікатор українських народних казок», 1970; «Володимир Гнатюк і деякі пита­н­ня фольклорної текс­тології», 1971; «До історії української пареміо­графії: Г. С. Сковорода», 1972 тощо). С. належить роз­робка концепції створе­н­ня Музею народної архітектури та побуту України (1969). Один із фундаторів текс­тологічної науки в Україні. Цій галузі присвятив чимало роз­відок («Про текс­тологічне ви­вче­н­ня і ви­да­н­ня художньої спадщини Панаса Мирного», 1975; «Текс­тологічне ви­вче­н­ня збірки “Пролісок” П. А. Грабовського», 1977; «І. Франко і пита­н­ня про авторство деяких віршів, приписуваних М. Шашкевичу», 1981 та ін.). Під його керівництвом ви­йшло кілька текс­тологічних збірників. У Києві на фасаді будинку на вулиці Ін­ститутська, № 16, де мешкав вчений, встановлено меморіальну дошку.