Штангей Володимир Фокович

Визначення і загальна характеристика

ШТАНГЕ́Й Володимир Фокович (псевдонім — Любисток; 1895, с. Мошурів Уманського пов. Київської губ., нині Звенигородського р-ну Черкаської обл. — 03. 11. 1937, ур­очище Сандормох, Карелія, РФ) — письмен­ник, журналіст. На­вчався у Катеринославському землемірному училищі (нині Дні­про, 1913—14, не закінчив через мобілізацію). Учасник 1-ї світової війни, 1915 потрапив у німецький полон. У табірній газеті почав друкувати перші оповіда­н­ня («Хто ж утішить?», «Упертий Дмитро», «Новорічна казка» та ін.). Після поверне­н­ня з полону (1918) закінчив Шаулиську вчительську семінарію імені Т. Шевченка в Тальному (нині Черкаська обл.), викладав українську мову і літературу в Мошурівській школі, проводив у селі значну просвітницьку роботу (драмгурток, осередок «Просвіти»), брав участь у різних виборних органах у Катеринополі (нині Калинопіль) та Умані (обидва нині — Черкаська обл.), був ін­структором робсількорів при уманській газеті «Робітничо-селянська правда» (згодом «Селянська правда», 1924—27). Один із най­активніших учасників літературного життя на Уманщині, спів­організатор і фактичний керівник філії спілки селянських письмен­ників «Плуг», автор числен­них хронікальних дописів у періодиці. Писав великі й малі оповіда­н­ня, які називав новелами, публікував їх у журналах «Глобус», «Плуг», «Зоря», «Життя й революція» тощо. Від 1927 — у Харкові. Закінчив від­діл журналістики Харківського комуністичного університету. Став членом центрального комітету «Плуга», секретарем його правлі­н­ня, за­ступником редактора журналу «Плужанин». Окремими ви­да­н­нями ви­йшли книги прози «Батрачка» (Х., 1927; 1930; у пере­кладі російською мовою — Москва; Ленін­град, 1929), «Злочин у степу», «Образа» (обидві — 1929), «Злотий (оповіда­н­ня з дитячих літ Шевченка)» (1930; 1932; усі — Харків), «Межа» (Х.; К., 1930), «Один день» (Х., 1931; 1933), «Удруге народжені» (Х., 1931; Х.; К., 1932), «На зламі» (Х., 1932), «Том новель» (П., 1932) та ін. Основна тематика творів — життя пореволюційного села, боротьба між «старим» і «новим» укладами життя на селі, ідея колективної праці («жити комуною»), боротьба з «куркульством», образ звільненої жінки-селянки тощо. За традицією побутовців-народників, подаючи того чи іншого свого героя, Ш. докладно зупинявся на його походжен­ні, досить часто за­стосовував вкраплюва­н­ня фольклорного матеріалу (пісень, приповід­ок тощо), описував сільський побутовізм, змальовував порт­рети, зокрема жінки та її вроди. Попри загалом цілком лояльне ставле­н­ня Ш. і в діяльності, й у творчості до чин­ної тоді влади, від початку 1930-х рр. тривало фактичне цькува­н­ня письмен­ника, вульгарно-соціологічна критика його творів. У грудні 1934 заарештований, унаслідок числен­них допитів змушений був ви­знати свою «провину» в «контр­революційній» діяльності та під­готовці до теракту. Засуджений і від­правлений на Соловки, де був роз­стріляний. Реабілітований посмертно.

Літ.: Громадський В. Гартований рідною землею // Колос. 1972, 18 січ.; Зажинок: Антологія красного письменства Тальнівщини. К., 2015.

В. Т. Поліщук

Завантажити статтю