Риков Валеріян Микитович
Визначення і загальна характеристика
РИ́КОВ Валеріян Микитович (02(14). 06. 1874, Тифліс, нині Тбілісі — 25. 03. 1942, Київ) — архітектор. Закінчив Санкт-Петербурзьку АМ (1902; викладач Л. Бенуа). Водночас з навчанням 1897–99 працював як помічник архітектора в Санкт-Петербурзі й Одесі; 1900–01 — технічний контролер на спорудженні будівель Київського політехнічного інституту. 1902–04 — архітектор на будівництві споруд Південно-Західної залізниці, зокрема й на станції Жмеринка (нині Вінницької обл.; разом із З. Журавським звів там вокзал); 1904–18 — консультант з будівництва та ремонту кінотеатрів на території України; 1904–10 — викладач Київського політехнічного інституту, 1910–12 –Київських технічних курсів В. Пермінова, 1906–19 — Київського художнього училища; 1917–23 — співзасновник, ректор і професор Київського архітектурного інституту; 1924–34 — професор, декан архітектурного факультету, 1934–41 — завідувач кафедри архітектурного проєктування, керівник архітектурно-художньої навчальної майстерні, в. о. директора Київського художнього інституту; за сумісництвом 1930–31 — засновник і завідувач, 1930–41 — професор кафедри архітектурного проєктування Київського інженерно-будівельного інституту. У міжвоєнний період був також керівником архітектурної секції підвідділу благоустрою при Київській міськраді — в. о. головного архітектора міста (1922), керівником архітектурно-художніх майстерень міськради, інститутів «Головкиївпроєкт», «Промбудпроєкт», «Цивільбудпроєкт». Серед реалізованих проєктів у Києві — будинок Народної аудиторії (1909, нині вулиця Бульварно-Кудрявська, № 26), публічна бібліотека (1911), кінотеатр А. Шанцера (1912), лікарня Громади сестер-жалібниць Червоного хреста (1913, нині вулиця Саксаганського, № 75), старий іподром (1916), його реконструкція та розширення (1935), кінофабрика (1927–30, нині кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка), надбудова Держбанку УРСР (1934), прибутковий будинок І. Іссерліса (1910-і рр., Музейний провулок, № 4), житлові будинки на вулицях Левашовська (нині Шовковична), № 18, Інститутська, № 27 (обидва — 1912), І. Франка, № 17, у провулку Михайлівський, № 9 (обидва — 1913), будинок для працівників Наркомфіну (1934, вулиця Городецького, № 14). Спроєктував кінотеатри (1928–29) для Вінниці, Харкова, міст Тульчин (нині Вінницької обл.) і Кривий Ріг (нині Дніпропетровської обл.).