Риков Валеріян Микитович

РИ́КОВ Валеріян Микитович (02(14). 06. 1874, Тифліс, нині Тбілісі — 25. 03. 1942, Київ) — архітектор. Закінчив Санкт-Петербурзьку АМ (1902; викладач Л. Бенуа). Водночас з на­вча­н­ням 1897—99 працював як помічник архітектора в Санкт-Петербурзі й Одесі; 1900—01 — технічний контролер на споруджен­ні будівель Київського політехнічного ін­ституту. 1902—04 — архітектор на будівництві споруд Пів­ден­но-Західної залізниці, зокрема й на станції Жмеринка (нині Він­ницької обл.; разом із З. Журавським звів там вокзал); 1904—18 — консультант з будівництва та ремонту кінотеатрів на території України; 1904—10 — викладач Київського політехнічного ін­ституту, 1910—12 —Київських технічних курсів В. Пермінова, 1906—19 — Київського художнього училища; 1917—23 — спів­засновник, ректор і професор Київського архітектурного ін­ституту; 1924—34 — професор, декан архітектурного факультету, 1934—41 — завідувач кафедри архітектурного проєктува­н­ня, керівник архітектурно-художньої на­вчальної майстерні, в. о. директора Київського художнього ін­ституту; за сумісництвом 1930—31 — засновник і завідувач, 1930—41 — професор кафедри архітектурного проєктува­н­ня Київського інженерно-будівельного ін­ституту. У між­воєн­ний період був також керівником архітектурної секції під­від­ділу благоустрою при Київській міськраді — в. о. головного архітектора міста (1922), керівником архітектурно-художніх майстерень міськради, ін­ститутів «Головкиїв­проєкт», «Промбуд­проєкт», «Цивільбуд­проєкт». Серед реалізованих проєктів у Києві — будинок Народної аудиторії (1909, нині вулиця Бульварно-Кудрявська, № 26), публічна бібліотека (1911), кінотеатр А. Шанцера (1912), лікарня Громади сестер-жалібниць Червоного хреста (1913, нині вулиця Саксаганського, № 75), старий іпо­дром (1916), його рекон­струкція та роз­шире­н­ня (1935), кінофабрика (1927—30, нині кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка), надбудова Держбанку УРСР (1934), прибутковий будинок І. Іс­серліса (1910-і рр., Музейний провулок, № 4), житлові будинки на вулицях Левашовська (нині Шовковична), № 18, Ін­ститутська, № 27 (обидва — 1912), І. Франка, № 17, у провулку Михайлівський, № 9 (обидва — 1913), будинок для працівників Наркомфіну (1934, вулиця Городецького, № 14). Спроєктував кінотеатри (1928—29) для Він­ниці, Харкова, міст Тульчин (нині Він­ницької обл.) і Кривий Ріг (нині Дні­пропетровської обл.).