Смілянський Леонід Іванович

СМІЛЯ́НСЬКИЙ Леонід Іванович (27. 02. 1904, м. Конотоп Чернігівської губ., нині Сумської обл. — 11. 11. 1966, Київ) — письмен­ник, літературо­знавець. Батько В. Смілянської. Закінчив Київський ІНО (1928) та аспірантуру при Київській філії Ін­ституту Т. Шевченка (1931). Пере­бував на редакційній роботі. У 1920-х рр. входив до літературних організацій «Молодняк», «Гарт», ВУСПП. Перші прозові твори — повісті «Машиністи» (1927), «Мехзавод» (1930), «Периферія» (1933), «Полонений» (1934; пізніше дописана й транс­формована в роман «Зу­стрічі», 1935) — присвячені робітничо-виробничій тематиці. Тут С. не був вільний від тогочасних літературних стереотипів, під­носив ентузіазм робітничої молоді, ідею «жити комуною», вишукував «шкідництво і саботаж» різних ворожих елементів, показував «реакційну суть дрібно­власницької стихії» тощо. Інша тема, в якій він плідно й тривалий час працював, — 2-а світова війна (повісті «Золоті ворота», «Дума про Кравчиху», «Софія», роман «Євшан-зілля», повість для дітей «Сашко», низка оповідань). Твори С., особливо «великоформатні», зберегли в собі художні цін­нісні риси, причому часто як перші твори такого жанру в українській літературі. Гуманістичну сутність творів про війну С. реалізував через ідеї вірності землі батьків, її віковічної історії, через осуд національного нігілізму. Одразу після війни майже всі на­звані його твори були під­дані не­справедливій вульгарно-соціологічній критиці, цькува­н­ня за­знав і сам письмен­ник. Протягом тривалого часу С. працював в історико-біо­графічному жанрі: повість «Михайло Коцюбинський», драми «Червоні троянди» (про Лесю Українку), «Таємний посол» (про І. Франка). Написані за умов творчої несвободи, ці твори не стали значними художніми здобутками, але ними С. укотре актуалізував імена видатних українських класиків. Автор роману «Поетова молодість» (К., 1963) — про період громадянського і творчого становле­н­ня Т. Шевченка. Створений у властивій С. лірико-романтичній манері, твір став помітним явищем української літературної шевченкіани 20 ст. Письмен­нику вдалося багато в чому по-новому від­творити образ Т. Шевченка й оточе­н­ня в його рідному селі, Україні, Санкт-Петербурзі, руйнуючи усталені вульгарно-соціологічні стереотипи, що склалися в цій темі за попередні десятилі­т­тя. Правда, повністю по­збутися «внутрішнього редактора», виплеканого десятилі­т­тями творчої несвободи, С. не вдалося. Рудименти вульгарного соціологізму в романі «Поетова молодість» лишилися, водночас у ньому від­значається видима індивідуалізація, «впі­знаваність» персонажів, перед­усім історичних осіб, насамперед образу самого Т. Шевченка, психологізація, психологічна мотивація його поведінки. Авторові вдалося органічно по­єд­нати в романі історичну фактологію з об­ґрунтованим і достовірним художнім домислом. Про роботу над романом «Поетова молодість» він роз­повів у стат­ті «Перед новою зу­стріч­чю» («Друг читача», 1962, 3 лютого); написав кілька оповідань і статей про Т. Шевченка, пере­клав українською мовою його повість «Близнецы». Автор кіносценаріїв «Іван Франко» (1956), «Сашко» (1958), «У колі друзів» (1960).

Завантажити статтю