Смілянський Леонід Іванович

Визначення і загальна характеристика

СМІЛЯ́НСЬКИЙ Леонід Іванович (27. 02. 1904, м. Конотоп Чернігівської губ., нині Сумської обл. — 11. 11. 1966, Київ) — письменник, літературознавець. Батько В. Смілянської. Закінчив Київський ІНО (1928) та аспірантуру при Київській філії Інституту Т. Шевченка (1931). Перебував на редакційній роботі. У 1920-х рр. входив до літературних організацій «Молодняк», «Гарт», ВУСПП. Перші прозові твори — повісті «Машиністи» (1927), «Мехзавод» (1930), «Периферія» (1933), «Полонений» (1934; пізніше дописана й трансформована в роман «Зустрічі», 1935) — присвячені робітничо-виробничій тематиці. Тут С. не був вільний від тогочасних літературних стереотипів, підносив ентузіазм робітничої молоді, ідею «жити комуною», вишукував «шкідництво і саботаж» різних ворожих елементів, показував «реакційну суть дрібновласницької стихії» тощо. Інша тема, в якій він плідно й тривалий час працював, — 2-а світова війна (повісті «Золоті ворота», «Дума про Кравчиху», «Софія», роман «Євшан-зілля», повість для дітей «Сашко», низка оповідань). Твори С., особливо «великоформатні», зберегли в собі художні ціннісні риси, причому часто як перші твори такого жанру в українській літературі. Гуманістичну сутність творів про війну С. реалізував через ідеї вірності землі батьків, її віковічної історії, через осуд національного нігілізму. Одразу після війни майже всі названі його твори були піддані несправедливій вульгарно-соціологічній критиці, цькування зазнав і сам письменник. Протягом тривалого часу С. працював в історико-біографічному жанрі: повість «Михайло Коцюбинський», драми «Червоні троянди» (про Лесю Українку), «Таємний посол» (про І. Франка). Написані за умов творчої несвободи, ці твори не стали значними художніми здобутками, але ними С. укотре актуалізував імена видатних українських класиків. Автор роману «Поетова молодість» (К., 1963) — про період громадянського і творчого становлення Т. Шевченка. Створений у властивій С. лірико-романтичній манері, твір став помітним явищем української літературної шевченкіани 20 ст. Письменнику вдалося багато в чому по-новому відтворити образ Т. Шевченка й оточення в його рідному селі, Україні, Санкт-Петербурзі, руйнуючи усталені вульгарно-соціологічні стереотипи, що склалися в цій темі за попередні десятиліття. Правда, повністю позбутися «внутрішнього редактора», виплеканого десятиліттями творчої несвободи, С. не вдалося. Рудименти вульгарного соціологізму в романі «Поетова молодість» лишилися, водночас у ньому відзначається видима індивідуалізація, «впізнаваність» персонажів, передусім історичних осіб, насамперед образу самого Т. Шевченка, психологізація, психологічна мотивація його поведінки. Авторові вдалося органічно поєднати в романі історичну фактологію з обґрунтованим і достовірним художнім домислом. Про роботу над романом «Поетова молодість» він розповів у статті «Перед новою зустріччю» («Друг читача», 1962, 3 лютого); написав кілька оповідань і статей про Т. Шевченка, переклав українською мовою його повість «Близнецы». Автор кіносценаріїв «Іван Франко» (1956), «Сашко» (1958), «У колі друзів» (1960).

Завантажити статтю