Троянкер Раїса Львівна

ТРОЯ́НКЕР Раїса Львівна (30. 10. 1909, м. Умань Київської губ., нині Черкаської обл. — 29. 12. 1945, м. Мурманськ, РФ) — поетеса, публіцистка. Дружина О. Тургана. Народилася в єврейській родині з ортодоксальними релігійними по­глядами, до яких батьки прагнули навернути й доньку. Пізніше у віршах Т. теми родини й буття єврейського містечка стали показовими. Пере­живши конфлікт «батьків і дітей», пішла власною жит­тєвою дорогою. Освіту здобувала в Умані, у 2-й половині 1920-х рр. на­вчалася в Харківському ІНО, мала природну ерудованість. Вела досить «стихійний» спосіб життя, зокрема у сфері інтимних стосунків, що теж посутньо по­значилося на тематиці її віршів. Працювала приборкувачкою ти­грів у цирку, в редакціях низки ви­дань. Від 1926 мешкала в Харкові, від 1930 — у Ленін­граді (нині Санкт-Петербург), від 1935 — в Мурманську. Перші публікації на сторінках уманської періодики, пізніше — у часописі «Плуг». Організаційно Т. певний час входила до літературної групи «Авангард» Вал. Поліщука (кон­структивні динамісти), але стилістично й тематично її поезії не вкладалися в естетику кон­структивістів. У Харкові ви­друкувано поетичні збірки «Повінь» (1928) і «Горизонт» (1930). Україномовна лірика Т. виразно автобіо­графічна, засвідчує цікаву літературну тенденцію 1920-х рр. — інте­грува­н­ня її доробку в створений тоді українсько-єврейський культурологічний про­стір. Як за­значав О. Коцарев, у творах вирізняється «бадьорий сентименталізм з елементами “альбомності”, парадоксальна єд­ність поетики екс­периментально-барабан­ної партійності, імажиністської образності, всеохопного романтичного ліризму, мотивів ґендерної емансипації та “соціально активного” материнства». Т. однією з перших уводила в українську поезію еротичну тілесність (соматичність). На межі 1920—30-х рр. її твори за­знали різкої офіційної критики, що також зумовило виїзд поетеси з України. Остан­нім сплеском творчості Т. стала збірка російськомовних віршів «Суровая лирика» (Мурманск, 1942), присвячена подіям 2-ї світової війни. За ідейно-художньою стилістикою її воєн­на лірика цілком суголосно вкладається у стилістику всієї радянської поезії в роки війни. Основні теми та інтонації — віра в пере­могу, гнів до ворога, помста, апологія жертовності й героїзму. Помітні концептуальні від­мін­ності між українською та російською лірикою Т.: енергійність російського мілітаризму витіснила її українську жіночну образність, а про­блематика російської поезії була імперською. Рисами поетичного світу Т. є виразний автобіо­графізм, у контекс­ті якого творяться теми конфлікту поколінь, єврейського буття, соціальних мотивів міста і села тощо. Помітні мариністичні мотиви, еротичне пригодництво в антуражі осені й вечора-ночі тощо, жанрово-видове роз­маї­т­тя (ліричні мініатюри, диптихи, триптихи, ліро-епос, цикли віршів та ін.). Популярними при­йомами віршобудови є вжива­н­ня кільця і рефрену, діалогізму. До 100-річчя поетеси ви­дано найповнішу збірку її творів — «Поезії» (Чк., 2009; укладач і автор перед­мови В. Поліщук).

Завантажити статтю