Юзик Павло Мартинович

Визначення і загальна характеристика

Ю́ЗИК Павло Мартинович (24. 06. 1913, с. Пінто, провінція Саскачеван, Канада — 09. 07. 1986, Оттава) — історик, громадсько-політичний діяч. Дійсний член, заступник президента (1953–68) УВАН. Почесний доктор УВУ (м. Мюнхен, Німеччина, 1982). Закінчив Саскатунський педагогічний коледж (1932), Саскачеванський університет (1948), навчався у Міннесотському університеті (США, 1949–51). Здобув ступінь магістра (1948) і докторат (1958) з історії. Від 1933 учителював; під час 2-ї світової війни 1942–43 служив у канадській армії; від 1951 працював у Манітобському університеті: 1958–63 — професор історії та славістики; 1966–78 — професор однойменної кафедри Оттавського університету. Досліджував історію українців Канади. Автор статей в «Encyclopedia Canadiana». Член Сенату Канади (від 1963). Входив до складу багатьох сенатських комітетів, був членом парламентських делегацій Канади в ООН (1963, 1975, 1979) і НАТО (1972–85). Очолював Канадську раду християн і євреїв (від 1963), Комісію з прав людини Світового конгресу вільних українців (від 1967). Відіграв визначну роль у формуванні політики мультикультурності в Канаді. Брав активну участь у діяльності багатьох громадських організацій: засновник і перший президент організації «Молодь українського національного об’єднання» (1934–36), редактор щомісячного журналу «Голос молоді» (1948–49), засновник Союзу українських студентів Канади (1953), Скарбник Комітету українців Канади (1952–55), президент Канадської асоціації славістів (1963–64), заступник президента Українського народного союзу (від 1970), голова Осередку української культури і освіти (1966–71). Нагороджений медаллю «Століття Канади» (1967), Шевченківською золотою медаллю (1968), Манітобською медаллю століття (1970). Уряд Канади 2008 заснував премію імені Ю. за досягнення у сприянні багатокультурності.

Завантажити статтю