Туркало Костянтин Тимофійович

Визначення і загальна характеристика

ТУРКА́ЛО Костянтин Тимофійович (08(20). 08. 1892, с. Немиринці Проскурівського пов. Подільської губ., нині Хмельницького р-ну Хмельницької обл. — 17. 10. 1979, м. Нью-Йорк, США) — громадсько-політичний діяч, хімік, лексикограф. Брат Є. Туркало-Розгін, батько Я. Туркала. Закінчив Подільську духовну семінарію (м. Кам’янець-Подільський, нині Хмельницької обл., 1911), хімічний факультет Київського політехнічного інституту (1921). Учасник 1-ї світової війни, Визвольних змагань 1917–21. У 1917 вступив до Костянтинівської пішої військової школи, від якої обраний делегатом 2-го Всеукраїнського військового з’їзду, а відтак — до УЦР (працював у комісії при Генеральному секретаріаті військових справ). Після закінчення інституту викладав хімію, природознавство, українську мову в школі військових старшин і на робітфаці (Київ); від 1923 — редактор, від 1925 — завідувач технічного відділу Інституту української наукової мови ВУАН (Київ). Підготував до друку «Практичний російсько-український словник ділової мови: конторської та рахівничої» (К.; Х., 1926), «Словник технічної термінології. Комунальне господарство» (Х., 1927). Декілька разів був заарештований: влітку 1921 у справі Всеукраїнського центрального повстанського комітету; в серпні 1929 у справі «Спілки визволення України» (на суді отримав покарання — 3 р. умовно); 14 жовтня 1930 за звинуваченням у контрреволюційній агітації (через 52 дні звільнений). 3 січня 1931 у черговий раз заарештований за вигаданим звинуваченням, під фізичним примусом підписав угоду про співпрацю з радянськими органами держбезпеки. Вийшовши на волю, жив напівлегально, на співпрацю з органами не пішов, у 1930-х рр. часто міняв місце проживання. 1941 повернувся до Києва. Під час німецької окупації очолював технічний відділ міської управи, 1943 — управу Куренівського р-ну. 19 вересня 1943 виїхав до Польщі, згодом дістався Німеччини, звідки 1949 емігрував до США. Був активним у громадській роботі, публікував статті, категорично засуджував визнання окремими українськими емігрантами функціонування «Спілки визволення України» під керівництвом С. Єфремова, бо воно фактично виправдовувало вигадане у стінах ГПУ сфальшоване політичне судилище української інтелігенції. 1960–70 — член Товариства подолян у США при УВАН. Автор мемуарів «Тортури (Автобіографія за більшовицьких часів)» (1963), «Спогади» (1978; обидві — Нью-Йорк). Реабілітований 1989.

Завантажити статтю