Парафія

ПАРА́ФІЯ (від грец. παροιχία, лат. parochia, paroecia — церковна громада) — нижча церковно-адміністративна одиниця християнських Церков із власним храмом і священ­ником (парохом), що обʼ­єд­нує вірян у межах певної території. Як церковна громада П. складається із церковного причту (священ­ник, диякон, дяк, паламар та ін.) і вірних-мирян. Назва «П.», вживана вже в 16 ст., закріпилася в Україні у 18—19 ст. Зовнішні об­ставини її організації та діяльності мінялися в різні часи. У княжу добу й за Геть­манщини фундатором П. найчастіше була політична еліта українського су­спільства, яка обдаровувала її землями, угі­д­дями тощо. Від 18 ст. УГКЦ не могла від­кривати П. там, де не мала матеріального забезпече­н­ня. У православній Церкві в межах Російської імперії від­кри­т­тя П. об­умовлювала кількість вірних-мирян. Земля була під­ставою для утрима­н­ня причту, що, в по­єд­нан­ні з дотаціями фундаторів, державною допомогою, прибутками за треби, зміцнювало духовенство як стан. У Центральній і Східній Україні це тривало до більшовицького пере­вороту 1917, у Західній Україні — до 2-ї світової війни, тобто до конфіскації церковних земель радянською владою. Від­тоді утрима­н­ня П. базується на пожертвах парафіян і требах. Церковний причт у територіальних межах П. виконує разом із вірними-мирянами загальні богослужі­н­ня та приватні церковні таїнства й треби, кілька разів на рік за допомогою ритуальних дій поновлює освяче­н­ня земель та індивідуального й колективного майна громади. Настоятель П. зобовʼязаний допомагати парафіянам порадами, на­вча­н­ням, від­відувати хворих тощо, тому він по­стійно пере­буває у своїй П. і без до­зволу церковної влади не може її залишати. Парохи вели офіційні метричні книги, на­вчали і на­вчають основам віровче­н­ня в недільних школах, дбають про рухому й нерухому парафіяльну власність тощо. П. в українських Церквах були значними осередками духовної культури й освіти, мали свої початкові парафіяльні школи, притулки та ін. Після від­новле­н­ня незалежності України 1991 роз­почато процес по­ступового від­родже­н­ня традиційних функцій П., а також започаткува­н­ня нових напрямів її діяльності.